Раніше я жила у Харкові, але вже рік, як живу в Італії, адже через все, що відбувається у нашій країні, я була змушена переїхати. Я зрозуміла, що попри весь негатив, все що б не відбувалося у нашому житті – на краще. Адже саме в Італії я познайомилася зі своїм чоловіком. З яким ми, до речі, одружилися через місяць після знайомства.
Я зрозуміла одразу – це воно, моє справжнє кохання. Не дивлячись на велику кількість труднощів, пов’язаних з тим, що у мого чоловіка інша віра, аніж у мене, ми змогли домовитися та дійти компромісу.
Все було чудово, аж поки я не завагітніла, це трапилося трішки не заплановано, тому ми були шоковані, але щасливі. Аж поки не приїхала моя свекруха з її чоловіком і не почали вимагати у мене, аби я переїхала до Індії, адже це на їхню думку буде правильно, бо там народився і виріс мій чоловік, там вони хотіли, аби я ростила дитину, за їхніми звичаями.
Я відмовилася, бо вважаю що у всьому має бути компроміс, коли ми вирішили бути разом то говорили про те, що наша дитина сама вибере для себе віру коли виросте, що будемо виховувати маля в Італії. Але мене дуже розсердило, що спочатку мій чоловік навіть підтримав своїх батьків.
Але ж я українка, а ми завжди стоїмо на своєму! Саме тому я твердо сказала, що ні я, ні моя дитина не будемо жити в Індії. Ми з чоловіком посварилися, але я впевнена у собі жінка, тому знала, що й сама можу виховати дитину. Але через кілька тижнів, мій коханий все ж зрозумів мене, тому підтримав та пообіцяв, що ця тема закрита. Зі свекрухою та свекром я не спілкуюся, бо вони мене не люблять, та мені байдуже на це.