Ми з чоловіком Михайлом створили сім’ю сім років назад. Живемо окремо від батьків, платимо кредит за квартиру, виховуємо донечку Злату, якій скоро буде п’ять років. Увесь цей час нам допомагала моя мама. У неї графік роботи, який дозволяє суміщати роботу та допомогу мені з дитиною. Тож ми стараємося робити так, щоб з донькою завжди хтось був.
Це й не дивно, Злата дуже любить свою бабу. Донечка із задоволенням сидить з нею, коли ми з чоловіком маємо кудись поїхати. Я завжди спокійна за маму та дочку.
От зі свекрухою наші відносини зовсім інші. Вона досі не пробачила синові його поспішне бажання створити зі мною сім’ю. Свекруха навіть знайшла Михайлу наречену. Чоловік, дізнавшись про плани своєї мами, взяв мене за руку та повів у РАЦС. Свекруха ж довго сварилася з Михайлом. Але син її не послухав.
У нас навіть весілля не було. Свекруха відмовилася від знайомства зі мною. Тож ми створили сім’ю без зайвих очей та стали жити в моєї мами. Згодом взяли кредит на квартиру та досі його виплачуємо.
І хоч Василина Михайлівна з часом змирилася, але мене як невістку вона так і не прийняла. Коли ми приходили до неї, мама ставилася до мене як до пустого місця. Мені це стало одразу зрозуміло, і я вирішила не ходити до свекрухи в гості. Тепер чоловік ходить до неї сам.
Після народження Злати свекруха прийшла глянути на онуку. Вдруге вона навідалася, коли онуці виповнився рік. Пізніше вона особливо не приходила до нас. Схоже, свекруха ніяк не могла змиритися, що син колись її не послухав. Вона хотіла для нього кращої долі. От як її донька. Вийшла заміж за багатого чоловіка, тепер нічого не робить, тільки їздить та відпочиває. Ще й свекрусі перепадають дорогі подарунки. А що з Михайла взяти? Він досі сплачує кредит.
Коли Златі виповнилося п’ять років, свекруха прийшла привітати онуку. Донька дивилася на бабусю, ніби вперше її побачила. Може воно й так. Останній раз вона приходила, коли Златі було чотири. Рік тому…Не дивно, що дочка її не впізнала.
– Мамо, а хто це до нас прийшов?
Свекруха почула питання онуки. Вона ображеним поглядом дивилася на Михайла. Як це так, онучка її не впізнала. І відповідь свекрухи не забарилася:
– Це все твоя жінка винна! Налаштувала дочку проти мене. Я так і знала.
Михайло пояснив мамі, що потрібно було частіше навідуватися до онучки, тоді б дівчинка запам’ятала бабусю. Але свекруха далі торочила своє. Посварившись, вона гримнула дверми та пішла. Навіть не відчула провини за те, що зіпсувала дитині свято. А я все ще мала надію, що вона змінила своє ставлення до мене.