Своїх батьків я майже не пам’ятаю, я виросла в дитячому будинку. Коли мені було десять років, моя мати п0mepлa. Свого батька я не знала. Тато покинув маму, як тільки дізнався про її вагітність. Відтоді він не з’являвся в моєму житті. Іншої рідні в мене не було, так я й потрапила в дитячий будинок. Ніхто не хотів брати собі дівчинку, яка от-от стане підлітком. Пари, котрі приходили в дитячий будинок, чомусь надавали перевагу маленьким дітям. Кожного разу мені було дуже боляче, адже я так хотіла мати справжню сім’ю. Відтоді я зрозуміла, що потрібно надіятися лише на себе. Мріяла якнайшвидше покинути дитячий будинок.
У вісімнадцять я отримала у спадок мамину двокімнатну квартиру. Згодом я вступила на навчання в університет. Навчалася я на бюджеті. Усвідомлення того, що в мене немає на кого покластись, дало мені поштовх всього досягати самій. Я добре вчилася, ходила на курси масажу, і вже за чотири місяці отримала роботу, яка приносила мені прибуток. Пізніше я познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком.
Ми навчалися в одній групі. Я дуже добре вчилася, чого не скажеш про Василя. Він часто пропускав пари. Оскільки я була старостою нашої групи, ми з ним часто спілкувалися. Згодом ми обоє опинилися в декані через його пропуски. Я ж мусила відповідати за те, що майже щоразу прикривала Василя. Якось він запросив мене на каву зі словами: “Хочу віддячити тобі за допомогу”. Відтоді між нами зав’язалися стосунки. На п’ятому курсі ми з Василем одружилися. Все було нормально, окрім його мами, яка не давала мені спокійно жити.
У мене склалося враження, ніби те, що я з дитячого будинку, дало їй право зневажливо ставитися до мене. Бачили б ви її вираз обличчя, коли я вперше заперечила свекрусі. Вона помиляється, що вихованці дитячого будинку не в змозі стати на свій захист. Я одразу дала їй зрозуміти, що в мене є свої погляди. Це і стало причиною такого ставлення зі сторони свекрухи. Матір всіляко намагалася відмовити Василя від одруження зі мною.
Але дарма. Ми таки одружилися. Поки в моїй квартирі був ремонт, ми жили на орендованій квартирі. У матері мого чоловіка однокімнатна квартира без ремонту. Досі не можу зрозуміти, як там могла жити вона, її чоловік, Василь та його сестра. Недавно ми були у свекрухи в гостях. Так-от за столом вона заявила, нібито було б доречніше, якби ми з Василем жили в її квартирі, а вони – в моїй двокімнатній.
“Так буде куди зручніше”, – заявила вона. Я довго думати не стала: “Чого це я повинна віддавати комусь свою квартиру? Це моя квартира – і лише я маю право розпоряджатися нею, як захочу”. Бачили б ви, який скандал почався після моїх слів. Тепер я найбільший ворог свекрухи. Та мені байдуже. Головне, щоб чоловік мене підтримував та любив. Я не дозволю нікому вилазити мені на шию.