Після одруження у нас з чоловіком все було ідеально, у побуті ми також чудово зійшлися. З першими проблемами зіткнулися, коли вирішили, що пора і дитинку завести. Ніяк у нас не виходило з цим, проте доки ми були молоді, то це питання нас не сильно турбувало.
Чомусь нам з чоловіком на думку прийшла ідея, що все це не просто так. Дитинка не хоче приходити до нас, доки ми не будемо мати власного житла. Чим ми й зайнялися, звісно, не обійшлось й без допомоги батьків з двох сторін. Після купівлі будинку, взялися за ремонт, гроші йшли, ми все більше «старалися», щоб отримати бажані дві полоски, проте нічого так і не відбувалось.
Тоді ми звернулися до лікарів, ніяких проблем у нас не було, тому вони прописали нам лише вітаміни. Схоже, це нам і допомогло, адже після 3 місяців ми таки сповістили всім рідним радісну вістку. А ще через вісім місяців чоловік та родина зустрічали мене з пологового будинку разом з нашим синочком Олегом.
Ще до народження малюка ми з чоловіком обрали візок та коляску, все було обговорено, але вирішили купувати після, мовляв, щоб не наврочити. Чоловік мав купити це до моєї виписки з пологового будинку.
Проте вдома мене очікувало цілковите розчарування. Замість красивого візочка у кутку стояв дивний брухт, який важко було назвати відповідним словом, а у нашій спальні замість колиски стояло дивне дерев’яне дитяче ліжко, яке, мабуть, було старше від мене.
Коли я почала розпитувати у чоловіка, чому тут цей мотлох, то він коротко відповів, що вирішив дослухатися до своєї мами й не витрачати гроші на вітер. А це вона позичила у якихось своїх родичів….
У мене не було слів, я хотіла кричати, але у той же момент до нас навідалися винуватці мого «святкового настрою», свекри. Вони гралися з дитиною, любувалися нею, але коли руки свекрухи потягнулися покласти дитину у те обшарпане ліжечко, то я не витримала. Мої емоції були неконтрольовані, я вигнала свекрів з дому, чоловік образився на мене й пішов за ними.
Того ж дня, через годину, мої батьки приїхали з тим самим візком та ліжечком, яке ми домовлялися купити з чоловіком. Оце я розумію справжня підтримка, готові останнє віддати для онука, а не шукати по далеких родичах всякий мотлох.
Через кілька днів чоловік повернуся додому з вибаченнями, він клявся, що зрозумів свою помилку і тепер лише ми будемо вирішувати, як жити нашій сім’ї, а не всім родичам навколо.
Тоді ж чоловік завіз мотлох свекрусі назад, вона була дуже зла на нас, проте перечити не стала, адже тепер зрозуміла, що у наше життя лізти не варто.
Що ви думаєте про таких свекрух, які всюди свій ніс пхають?