Даша не хотіла зраджувати, у неї й в думках не було, що вона може так вчинити, але Віталік був таким добрим, ввічливим, робив їй компліменти, у всьому хвалив та підтримував, а її Андрій… Андрій не вмів говорити компліменти, останні роки він лише критикував жінку й знецінював всю її працю.
Віталік був тим, кого люблять жінки. Він швидко знаходив зі всіма спільну мову, не засуджував за інтереси, чи вибори. А як він ставився до Даші… Їй швидко підкупило те, яким він добрим залицяльником був. Вона відчувала, що цьому чоловіку вона подобається, що він нею дорожить на відміну від того, що сидів вдома і забув навіть про її день народження.
А що вже говорити про те, який Андрій букет квітів її подарував, а це ж лише був день Ангела!
Коли поруч був Віталік, Дарина відразу відчувала себе жінкою, тією, яка розквітає, яка може дихати на повні груди та сміятися від душі. Андрій тим часом всіляко намагався принизити та знецінити дружину. Коли її дали підвищення, то він сухо відповів, що, мабуть, не знайшли нікого кращого. Коли вона одягає красиве плаття та підбори, то він сміється з неї та нагадує, що не варто цього робити з її кривими ногами. Коли вона робила якісь косметичні процедури, то він у кімнаті друзям розповідав жарти, мов: «І вона дійсно сподівається, що її це допоможе, коли слон на обличчя наступив?»
Даша більше не могла терпіти цього ставлення. Вона розуміла, що все, що її потрібно є в іншому чоловікові, то навіщо витрачати себе на цього? Коли вона зізнавалась Андрієві у зраді, то так все і пояснювала. Хоча зізнанням це важко назвати, адже чоловік сам почав про все здогадуватися.
Андрій уважно послухав розповіді жінки про те, що вона нарешті відчула себе жінкою, у якої є опора і яку цінують, а тоді відповів: «Кохання тобі не вистачає? А ще чого? Тобі сорок три роки, про яке кохання ти мелеш! Скоро зуби випадати будуть, а вона мені тут про кохання! Та хлопчина просто тобою користується! Сказав два ніжних слова, а ти вже рада ніжки розставити! Ще прибіжиш і плакати до мене будеш, що тебе використали!»
– Навіщо ти вкотре це робиш? – говорила Даша і не могла стримати сльози, які горохом котилися по щоках.
– Що я знову роблю? Відкриваю тобі очі на те, про що ти не хочеш думати? Ти дійсно думаєш, що ти, стара карга, йому потрібна?
– У нас з Віталіком все інакше! Він говорить, що я молода, хоч і досвідчена! Він любить мене такою, яка я є!
Цього разу Андрій не став стримувати свій гучний сміх.
– Господи, яка ж ти дурепа. Віриш у свою любов, то вір, Бог з тобою. Але хоч у квартирі приберись, а то тут такий ср@ч, навряд твоєму новому Коханцю потрібна стара, яка навіть прибирати за собою не хоче!
Даша намагалась продовжити розмову, знайти аргументи, та чоловік і чути її не хотів, лише знецінював та насміхався з її жіночої наївності.
Даша ще кілька годин плакала у своїй кімнаті після цієї розмови та мріяла про те, як завтра все розповість Віталіку, він обійме її, приголубить і вона знову відчує, що її люблять.