У мене є давній друг Валентин, з яким ми знайомі вже дев’ять років. Час від часу ми з ним бачимося, ходимо разом на футбол та пиво.
Валентин заможній чоловік, він працює на хорошій фірмі, тож проблем з грошима в нього ніколи не було. От тільки в особистому житті йому не щастить. До тридцяти одного він був холостяком. Весь час ходив у пошуках тої одної, єдиної, яка мала обов’язково відповідати його вимогам: красива, доглянута, добра, дбайлива, а ще скромна та слухняна. І він таку знайшов. Софія виявилася надзвичайно тендітною, милою дівчиною, з хорошим почуттям гумору.
Пара одружилася, а невдовзі в них появився син, згодом і донька. Так Софія пішла з декрету в декрет. Потім вони стали батьками ще обох дітей.
Я весь час був переконаний, що мій друг щасливий у шлюбі. Ну ще б! Четверо дітей. Коли наші однолітки навіть однієї дитини не мають. Маючи четверо діток, потрібно тільки радіти та насолоджуватися життям. Але я помилився.
Нещодавно ми з друзями зібралися в тісному дружньому колі відсвяткувати мій день народження. Саме тоді Валентин і розповів мені всі подробиці свого сімейного життя.
Він почав скаржитися, що після народження дітей його дружина зовсім змінилася. Вона набрала вагу, перестала за собою доглядати. В хаті ходила одягнена в що попало: довгі широкі футболки, чоловічі штани.
Софія перестала цікавити його як жінка.
– Ще б пак! Четверо дітей. Коли їй доглядати за собою? – сказав я.
– Не знаю. Я добре заробляю, невже не можна сходити в салон та привести себе в лад? Піти в салон краси чи спортзал? Що їй заважає?
– Друже, здається, ти найменшого уявлення не маєш, як це доглядати за малими дітьми. Коли їй встигати? – став я на захист Софії, – у мене он двоє з Оленою, і я у всьому їй допомагаю. Нам обом буває дуже важко. А у вас аж четверо. А ще ж домашні справи: прибрати, їсти приготувати. І все це, я так розумію, взяла на себе Софія.
– Та в нас навіть немає нормального інтимного життя. Через це я й познайомився з іншою.
– А якщо Софія дізнається? Як ти їй все поясниш? Хочеш, щоб вона від тебе пішла і забрала дітей? Ти цього домагаєшся? – далі продовжив я.
– Та кому вона здалася? Поглянь на неї, – почав сміятися Валентин, – четверо дітей на руках. А навіть якщо вона колись і дізнається про коханку, в неї нема інших варіантів, окрім як терпіти. Тож мені нічого боятися.
У той момент мені стало шкода, як Валентина, так і Софії. А ще більше їхніх дітей, котрі ростуть в такій сім’ї. І як Софія це все терпить? Думаю, причина тільки в тому, що у Валентина є житло. Інакше не знаю, як це можна терпіти.