Коли я почув ці слова, то серце стиснулось, я думав, що не стримаюсь і заплачу, адже моїм найбільшим страхом було стати для рідних тягарем – і я ним став. Звісно, я міг встати й почати сваритися з ними, говорити, що нічого їм не дістанеться з мого спадку, але ж який у цьому сенс?
Це б не змінило того, що я для них був тягарем.
Мені уже 65 років, дружину свою я поховав 5 років тому і подумки зрадів, що вона не почула того, що донька говорила про рідного батька.
Тільки донька одружилась, то відразу привела зятя до нас у квартиру. Місця у нас було більше, ніж у його батьків, а на власне житло вони грошей не мали й не заробили за цей час. Спочатку вони дослухалися і до мене, і до дружини, але час біг, вони все більше махали на нас рукою і ми стали тимчасовими мешканцями у власному домі, з якого нас прагнули виселити. Пощастило дружині, що вона виселилась першою, тому що тепер я змушений чути, що рідній доньці заважаю жити, то вона вже чекає, коли я відійду на інший світ…
Після довгих роздумів я вирішив, що терпіти до себе такого ставлення не стану, змушу їх себе поважати. Доки вони були на роботі, то зібрав їхні речі й виставив на сходи, старий друг допоміг мені змінити замки й ми разом стали чекати приходу моєї «рідні»
Ох, не передати словами, який скандал влаштували зять та донька, всі сусіди з дверей виглядали, аби дізнатися, що то у нас твориться… Вони погрожували мені та поліцією, і тим, що запечуть у божевільню, і тим, що життя мені тут не буде, а ближче до вечора зібрали речі й пішли. Потім я вияснив, що жили вони весь цей час у тещі. Донька намагалась поговорити зі мною, проте вибачень я не чув, тому говорив лише про те, що доки не буде поваги до мене, доки й квартира буде моя, мов можу її переписати на кого захочу, або взагалі продати, а гроші витратити на тимчасові радощі.
Через тиждень донька та зять таки прийшли до мене з вибаченнями, домовилися, що доки вони житимуть окремо від мене, а коли вже мене не стане, то переїдуть сюди, тому що не хочу більше чути їхніх історій про те, що чекають моєї см3рті.