Валентина Іванівна неабияк турбувалася за сина. Йому скоро тридцять п’ять, а він ще досі не має ні дружини, ні дітей. Вона спочатку часто синові говорила, що пора б уже потішити її онуками, але Євген неохоче заводив розмову. Тоді Валентина Іванівна і полишила думки випитувати сина бодай щось про стосунки. Допоки одного разу він не подзвонив мамі зі словами, що приїде. Але не сам, а з нареченою. Дівчина виявилася милою та привітною. Аж раптом три місяці тому Євген подзвонив мамі та попросив її терміново приїхати.
Він жив заможно, мав хорошу посаду, власну квартиру та автомобіль. І кому те все дістанеться, якщо в нього досі сім’ї немає? Хіба якась візьме його своєю красою.
Євген ріс один у сім’ї, вся увага була змалечку тільки йому. Хлопець мав усе, що хотів. От він і виріс самолюбом, а ще хлопець страх, як не любив малих дітей. Коли хто гляне на малюка, одразу радіти починає, а він навпаки – хіба дратується.
Хлопець сам не розумів, як можна так не любити дітей. Ні в чому не винні малята, а в нього відраза і все! Усі товариші вже давно по двоє дітей мають, а йому байдуже. Хто не кличе його в гості, тільки чує, що там діти, одразу відмовку знайде. Та й про що з ними говорити? Товариші розповідають про своїх чад, а він думає, як досягти кар’єри. Тому Євген дуже не любив такі посиденьки.
Валентині Іванівні була дивною така відраза. Адже її Євген мав щасливе дитинство, ніхто його не ображав, не знущався. У нього було чимало товаришів. Хлопець добре вчився у школі, мав стипендію в університеті, згодом відкрив свої справу. Ще й батькам допомагав у всьому.
Увесь свій час він проводив на роботі. Курси, зустрічі, контракти, залучення нових клієнтів. Крутився, як тільки міг. Про яке особисте життя могла іти мова?
Валентина Іванівна неабияк турбувалася за сина. Йому скоро тридцять п’ять, а він ще досі не має ні дружини, ні дітей. Вона спочатку часто синові говорила, що пора б уже потішити її онуками, але Євген неохоче заводив розмову. Тоді Валентина Іванівна і полишила думки випитувати сина бодай щось про стосунки. Допоки одного разу він не подзвонив мамі зі словами, що приїде. Але не сам, а з нареченою. Дівчина виявилася милою та привітною.
Так вони й весілля зіграли. Сучасне, без традицій. Так хотіла наречена. Святкування було пишним та багатим. Відтоді вони жили удвох щасливим життям. Допоки одного разу Євген не зателефонував мамі з проханням негайно приїхати. Вона одразу зібралася та гайнула до сина. Дорогою чого тільки не передумала. Різні думки в голові крутилися.
Під’їхала до будинку, де її вже чекав син. Він мовчки взяв Валентину Іванівну за руку та повів у спальню. На ліжку лежало немовля. Як тільки воно побачило Євгена, одразу стало “агукати”.
Хлопець бачив, що мама чекає пояснень, тож почав все розповідати. У нього був найкращий друг дитинства Віталій. Він вже три роки, як одружений. З дружиною Юлією вони виховували маленьку донечку. Все в них було добре, допоки не трапилася біда. Вони обоє потрапили під 0бcтpiл. Євген – єдиний, хто був їм близьким. Тож маленька Олександра залишилася без обох батьків. Євген не хотів віддавати дитину в будинок маляти, тому наважився на відчайдушний крок – забрати дівчинку до себе, а згодом всиновити. Хлопець сказав про своє бажання дружині. Але її реакція була неочікуваною.
Спочатку вона сприйняла пропозицію чоловіка за жарт, але коли зрозуміла, що той не жартує, дуже розлютилася. Які діти? Вона ще молода! Тільки жити починає. Та й чужа дитина. Ні, це точно не підходить. Євгену сказала обрати між дитиною та нею. Але вибір хлопця не забарився. Після цього він подав на розлучення та сказав дружині, що більше не бажає її бачити.
Євген давно не відчував себе таким щасливим. Так, він втратив жінку, найкращого друга, але чи не вперше за стільки часу він не самотній. Дівчинка пробудила в ньому відчуття батьківства. Настане час, і він обов’язково знайде жінку, котра зможе стати йому чудовою дружиною, а маленькій Олександрі – хорошою мамою.