Повинні бути якісь межі у батьківського непослуху і безмежного бажання дідусів і бабусь в усьому заохочувати і балувати онуків. Все добре в міру і так, щоб у дитини потім залишалася повага до своїх батьків, і вона вміла чути слово “ні”.
Ми так доньку і виховували, щоб потім без істерик у супермаркеті й непритомності через іграшку, яку я не збираюся їй купувати. І все начебто було нормально. У свої п’ять Аліна знала, що якщо я сказала, що не можу купити, значить, так і є, і вмовляти мене безглуздо. Свого батька я просила підходити до походів з онукою по магазинах точно так само. Не знаю, як багато він їй усього купував без мого відома і на що підмовляв дитину, але я була неприємно вражена, коли ми втрьох пішли в магазин перед Новим Роком – докуповували дещо на стіл. Витрати на себе брала я, оскільки в тата тільки пенсія, і я на щось розраховувала, а не планувала бездумно витрачати гроші. Я ж не друкарська машинка.
Поки ми ходили і збирали кошик із продуктами, Аліна запитала, чи може взяти сік, а потім попросила цукерки. Я не відмовила, оскільки це входило в мій бюджет. Біля відділу з іграшками вона теж зробила зупинку, хапаючись за м’яку іграшку-єдинорога. Вона обожнювала цих рогатих конячок, ми з чоловіком давно помітили і намагалися дарувати подарунки в її смаку. Новий Рік був на носі, вона якраз мала отримати свою іграшку, тому на ще одну витрачатися я не хотіла.
– Та купи ти іграшку дитині, – пристав батько. – Чому скупишся? Напередодні свята.
– Ні, в Аліни вже достатньо іграшок.
Тато мене не послухав і, поки Аліна дула губки, розуміючи, що я нічого купувати не буду, вихопив у неї іграшку і доклав у кошик. Донька, зрозуміло, зраділа. І засмутилася, коли я виклала іграшку.
Почалося в нас із татом перетягування каната, за яким спостерігала дитина. І це вже було безглуздо і неправильно. Тато виставляв мене поганим і жадібним батьком, відмовляючись вникати в причини мого небажання купувати іграшку.
– Аліно, попроси маму ще раз, – підмовляв внучку її дідусь.
Коли Аліна знову стала просити, я відмовила, а батько порадив дівчинці просити відчайдушніше. Коли Аліна розплакалася, на нас усі почали звертати увагу. За фактом, це ще не була істерика через бажану іграшку, але інші покупці напевно так і подумали. А ще вирішили, що я безсердечна, бо не можу купити доньці іграшку просто до Нового Року.
На тата я була дуже зла, бо мені довелося купити іграшку, щоб донька перестала ревіти. Адже ми з чоловіком так намагалися не балувати і раціонально підходити до таких покупок, а тато все зіпсував. Тепер Аліна напевно часто вдаватиметься до сліз, щоб отримати, що хоче.
Ось навіщо він це зробив? Свого часу я ще як отримувала за те, що плакала посеред магазину, і мені вкрай рідко купували іграшки. Не розумію, тато так намагається помститися мені за той час чи йому просто хочеться, щоб в онуки було все? А потім вона виросте з думкою, що ми зобов’язані їй усе купувати і, якщо вона трохи потріпає нерви, ми з чоловіком здамося і все ж купимо, що вона хоче…