Коли я була малою, батько попросив маму певний час пожити окремо, мовляв, їм треба відпочити одне від одного і йому треба розібратися в собі.
Мама погодилася, але згодом виявилося, що в нього появилася інша жінка. Так вони з мамою розлучилися.
Того, що заробляла мама, ледь вистачало на прожиття. Доводилося у всьому собі відмовляти. Відтоді я ненавиділа свого тата за його вчинок. Він навіть аліменти не сплачував.
На щастя, ми мали де жити. Від бабусі нам дісталася двокімнатна квартира, де ми й жили. Коли мені виповнилося вісімнадцять, мами не стало. Так я залишилася зовсім одна.
Тато не прийшов на похорон мами, але він з’явився через сім років. Просив вибачення, казав, буцімто весь цей час дуже за мною скучав, а ще йому було соромно за свій вчинок, тому й боявся прийти. Але насправді виявилося, він хотів зі мною жити. Ще й свою нову жінку надумав до мене приволокти.
Я відмовилася, пояснивши, що я й сама непогано справляюся. Він для мене зовсім чужий, за стільки часу я вже звикла жити без тата. Батько назвав мене невдячною егоїсткою, адже за те, що він для мене зробив, я повинна впустити його до себе. Тільки в мене виникає інше питання – а що він зробив? Нічого! Хоча ні – він показав, якого чоловіка не потрібно шукати для сімейного життя. Все!
Минуло ще чотири роки. За цей час у мене з’явився чоловік та син. Ми жили спокійним щасливим життям. Допоки одного дня тато знову не з’явився в моєму житті.
Він вкотре нагадав мені, ніби я повинна його прийняти до себе. Розповів про коханку, котра вигнала його з дому і тепер йому нікуди податися. В нього нікого, окрім мене, не залишилося. А я зобов’язана йому допомогти. Чесно? Чому ж він не показав це на своєму прикладі? Сказав, що я маю дякувати йому за своє життя? Прекрасно!
На вулиці темніло, тож я впустила його переночувати на одну ніч. А на ранок сказала, що він проживатиме з моїм дядьком по лінії мами, йому саме потрібна допомога по господарству. Дядько зрадів цій новині, чого не скажеш про тата. Однак він таки погодився, ну а що йому залишалося робити.
Досі не розумію, за що я мала бути йому вдячною. Він покинув нас з мамою, ми часто не мали за що купити хліба, я доношувала старе взуття, ходила зимою в літній куртці, а він тим часом влаштовував своє особисте життя.
Те що він дав мені життя, не означає, що я тепер повинна прийняти у своєму домі чужого для мене чоловіка.