В дитинстві ми всі жартували над братами та сестрами, що вони нам не рідні, от лише у мене це виявився не жарт, а дізналась я про це, коли мені було 40 років. Оля – це протилежність мене та мами. Ми двоє помірковані, флегматичні, стримані, а сестра завжди шукає собі пригоди, не може всидіти на місці.
Дізналися ми про це тому, що бабця більше не могла зберігати мамин секрет. З кожним днем її ставало гірше і вона боялась, що її не стане швидше, ніж вона встигне розповісти нам правду.
Почалось це все ще коли мама з татом були неодружені. Тато відправився в армію й обіцяв, якщо мама дотримається йому вірності, то візьме її, як дружину. От лише довго чекати моя мама не змогла, почала гуляти з іншим, між ними зав’язався роман, який не припинився навіть тоді, коли повернувся тато.
Певний час вона зустрічалась одночасно з обома, а припинила лиш тоді, коли офіційно одружилась, уже бувши вагітною. От лише від кого дитина вона не знала, період збігався так, що вона тоді була з двома.
Зовнішньо чоловіки також були схожі, лише от мамин коханець теж постійно шукав пригоди та не сидів на місці, як моя старша сестра, а тато був стриманим та поміркованим, як всі у сім’ї.
Коли сестра почала підростати й показувати характер, то мама зрозуміла чия це дитина й тато підозрював часто щось, але говорив про це лише у жартівливій формі, мов чи точно не підмінили й не підклали їм це маленьке «бісеня» у пологовому будинку.
Після мого народження все ставало ще очевидніше, адже ми були повними протилежностями, тепер сестра ще більше виділялась зі всіх членів сім’ї.
У дитячих роках я часто чула, як тато просив маму про щось зізнатися та обіцяв, що все її пробачить, бо не може більше жити у брехні. Я тоді не розуміла про що йде мова, проте точно пам’ятала мамині слова: «Перестань таке говорити, я завжди була вірна тобі!»
Два роки тому тата не стало, серце не витримало. Правду про народження Олі він так і не дізнався, мама ні словом не обмовилась.
Бабуся розповіла, що тато і при ній просив маму все розповісти й обіцяв пробачити, проте вона стійко мовчала, жодною емоцією й порухом пальця не видавала себе.
Зараз я дивлюсь на маму і не можу зрозуміти, чи знаю я цю людину взагалі, адже скільки років нахабно брехати близькій людині й не відчувати докорів сумління – видається чимось жахливим. Мама продовжує жити так, ніби нічого не сталось, коли ми її сказали, що бабуся все розповіла, то вона лише знизала плечима, мов мова йшла не про чиєсь життя, а про з’їдену шоколадку у дитинстві.
Як ви думаєте, чому мама так вчинила з татом?