Мені з кожним роком самій дедалі менше хочеться святкувати день народження. У якийсь момент розумієш, що вже не дорослішаєш, а старієш, а збирати гостей – зайві витрати. З роками я стаю менш соціальною і в мій день народження мені достатньо дзвінка від батьків, що мене привітають словами, букета квітів від чоловіка і намальованих доньками листівок. Але ось у мого тата все якось йде навпаки.
Йому вже шістдесят сім років, ось-ось виповниться шістдесят вісім, але він, судячи з усього, не хоче відзначати день народження, як в останні років двадцять – у колі сім’ї. У нього з’явилися друзі-сусіди, з якими він не проти піти випити і про своє поговорити, а збирати вдома дітей і онуків відмовляється. Спочатку його прохання стосувалося тільки подарунків – мовляв, хоче те, а не це, або нехай усі гроші дарують. Ми так і планували, але я знаю, що моя двоюрідна сестра живе не дуже добре, тому рідко може подарувати щось путнє або ті ж гроші, а тут тато поставив її в незручне становище, запитуючи майже нереальне.
Навіть із тим, що деякі все одно відсіюються і за столом гостей буде менше, тато побажав, щоб ми онуків удома залишили або з няньками, або самих, бо він старий, у нього голова болить, не хоче слухати галас і гамір. А те, що він цих онуків і так майже не бачить, його не хвилює.
Мого чоловіка небажання бачити наших дітей дуже образило. Він сам уже не хоче йти, і я схиляюся до думки, що наймати когось заради одного вечора з тортом, дуже так собі.
Може, це дурна думка, але раптом тато просто не хоче бачити всіх нас і тому вигадує всяке? Якщо не буде гостей, він залишить маму і побіжить кудись із друзями, а ми його обтяжуємо в його ж свято.