– Зовсім совість втратила! Як ти могла поселити до своєї сестри зовсім чужих людей? – сказала мама.
Після того, як дядько Іван рік повертав мені борг, я позичаю кошти лише під розписку. Навіть якщо це найближчі родичі. А просили в мене кошти постійно. Хоч вони часто насміхалися з мого способу життя.
Ні, в мене не було заможних батьків чи спадку від рідні. Я просто завжди була економною. Економила світло, заморожувала продукти “на потім”, при наявності гарячої води я милася в тазику, гріючи воду на газовій плиті. Я ніколи не мала довгого волосся. Таким чином економила кошти на шампунях та бальзамах для догляду. Я купляла одяг на секонд-хендах, брала продукти по акції, не робила спонтанних покупок.
Хтось можливо порівняє мій стиль життя з бездомним. Може воно й так. Я, мов божевільна, збирала гроші. Все тому, що я мріяла про власний дім. Хай і невеличкий, зате свій. Посадити квіти, випити чаю на лавці біля хати. Щоб колись діти та онуки приїжджали до мене в гості. Альтанка, гойдалки для дітей… Навколо зелень, запах свіжоскошеної трави… Просто рай для душі. Я повільно досягала своєї мети. Поки я рахувала кожну гривню, родичі жили на широку ногу. Відпочинок, дорога техніка. Пізніше майже в один час всі вони створили сім’ї, народили дітей та взяли житло у кредит.
Неприємності на роботі? Фінансові труднощі?? Всі вони, як один, бігли до мене. Коли дядько позичив в мене десять тисяч на покупку холодильника, а сам зник на рік, я перестала довіряти людям, навіть якщо це рідня. Хочеш зайняти гроші – пиши розписку та давай заставу. Я не раз чула образливі слова у свою сторону через відмову позичити грошей. Та мені байдуже.
Коли мені було тридцять п’ять років, прийшов час задуматися за сім’ю. Але я не забула про свою мрію придбати будинок. Пів року тому рідна сестра позичила в мене гроші. Вони з чоловіком вирішили придбати квартиру. Навіщо ж влазити у кредит, якщо є мій гаманець!? Сестра випросила в мене 200 000. Я взяла від сестри розписку та паспорт. “Ще трохи, ми продамо спадок від баби, я тобі тоді одразу все поверну. П’ять-шість місяців – і гроші будуть в тебе”, – запевняла сестра. Я хотіла їй вірити.
Через місяць сестра прийшла та сказала, що паспорт їй потрібний, тож вона обміняла його на закордонний. Гроші сестра мені так і не віддала. Спадщину вони взяли, зробили ремонт у квартирі та поїхали на відпочинок.
Коли я поцікавилася, коли сестра поверне мені борг, вона відповіла:
– У тебе й так нічого: ні сім’ї, ні турбот. Зачекай ще трохи. Для чого тобі гроші. Закордонний паспорт сестри в мене випрошував мало не кожен член родини. Тим паче я знайшла хороший варіант житла. Будинок, про який давно мріяла. Тож гроші мені були дуже потрібні. Я запропонувала сестрі оформити на мене частину їх квартири. Всі, як могли, відмовляли сестру цього не робити. Та врешті-решт вона погодилася на мої умови. Я повернула їй паспорт та почала шукати покупця на частину в її квартирі. Так я переїхала у власний будинок. Я дуже щаслива.
І навіть рідня, яка винила мене, не стала на заваді мого щастя.
– Чому твоя сестра має жити з чужими людьми чи викупляти свою частку? Квартиранти ще й до суду подали, щоб вибити собі окрему кімнату. Не могла почекати? Грошей хотіла? Зовсім совісті не маєш!Чужих людей до рідної сестри поселила. Знати тебе не хочу! – заявила мама та сказала видалити її номер.
У будинку напроти мене я познайомилася зі своїм сусідом. Ним виявився молодий, красивий хлопець. Здається, справа йде до весілля. Нарешті в мене є новий одяг та смачна їжа. Тільки тепер я відчула смак життя. А родичі? Їй-богу! І без них проживу! Проблем менше буде!