Нещодавно я купив квартиру в Києві, і мені не терпілося поділитися цією радісною новиною зі своєю сім’єю – батьками й сестрою. Однак їхня реакція мене дуже здивувала. Квартири в місті можуть бути досить дорогими, і мені знадобилося ще кілька років, щоб зібрати всю суму. Втомившись переїжджати з одного місця на інше і мати справу з непередбачуваними орендодавцями, я вирішила діяти й взяла кредит на купівлю власної квартири. Хоча я вже мала перший внесок і могла дозволити собі кредит, це означало, що я не зможу підтримувати свою сім’ю так щедро, як раніше.
Протягом майже п’яти років я повністю оплачувала навчання сестри в університеті та надсилала їй кишенькові гроші без жодних зобов’язань. Я робила це з любові та віри в те, що в сім’ї потрібно підтримувати один одного. Коли я запросила батьків і сестру до свого нового помешкання, вони не надали цьому особливого значення, вважаючи, що це просто ще одна орендована квартира. Але коли я розповіла, що насправді це моя власна власність, їхня відсутність радості та навіть привітань мене здивувала.
Коли я повідомила їм про зменшення моєї фінансової підтримки через кредит, вони відреагували з гнівом і перетворили це на величезний скандал. Вони звинуватили мене в егоїзмі, стверджуючи, що мої дії зруйнували їхні плани. Моя мати висловила розчарування тим, що тепер їм доведеться витрачати заощаджені гроші на освіту моєї сестри. Тим часом сестра вимагала, щоб я виконала обіцянку купити їй новий телефон, попри мої поточні обставини. У той момент я не могла не згадати, що вони відвідували мене або зв’язувалися зі мною тільки тоді, коли їм щось було потрібно, завжди просили гроші, не цікавлячись моїм добробутом або бажаннями.
Сидячи там у шоку, я відчувала не образу, а радше здивування. Я замислилася, коли вони почали сприймати мене не як улюбленого члена сім’ї, а як якийсь фінансовий ресурс. Мені стало цікаво, чи так було завжди, і це залишило мене зі змішаними емоціями, коли я замислився над справжньою природою наших стосунків.