Ігор працював трактористом на фермі. Мав вдома чимале господарство: коні, кури, корова, порося, три городи, а на подвір’ї чимало різної техніки. Була в нього дружина та троє дітей. Старша донька вже давно була заміжня та жила в сусідньому селі. Середня дочка недавно закінчила коледж, а наймолодший син ходив у школу.
Ігор був справжнім господарем. Все в нього було добре. Але дуже вже він хотів, щоб його діти мали добру долю. Особливо середуща Іринка. Був в Ігоря найкращий друг – Василь Боровець. Не раз вони разом сиділи за чаркою в сільському кафе. Василь тримав до п’ятнадцять корів та продавав молочні продукти в місто. Був у нього єдиний син Петро. От за нього й хотів Ігор посватати свою дочку.
– Іринко, виходь заміж за Петра Боровця, будеш жити-процвітати. Вони люди небідні…
– Тату, я іншого люблю. Нащо мені той Петро здався. Душа в нього порожня. Якби не батько, сам би він нічого не мав.
От Степан Курило…він мені до душі припав. Ми весною одружимося.
– Ти що, Ірино. Чути нічого про цього обідранця не хочу. В нього нічого немає. Виріс у сім’ї п’яниць, все село про них гуділо. Добра тобі з ним не буде! Баба його виховувала. Та в неї ні гривня за плечима, що вона йому зможе дати? За все життя до нічого не дожилася!
У неї на подвір’ї чотири нещасні курки ходять і собака.
Ірина спочатку вислухала батька, а потім мовила:
– Заміж за Петра Боровця не піду – і крапка!
Наступного дня Ігор зустрівся зі своїм потенційним сватом. Добре випили, закусили, а потім почали думати, коли б то сватання робити. Вирішили на суботу. Дітям не годиться перечити батькам!
Вже з порога Ігор сказав дружині, що посватав їхню дочку за Петра, і щоб та готувалася зустрічати сватів. Жінка кинулася сварити Ігоря за його необдуманий вчинок:
– Ти що надумав? Та де таке видано? Ірина має сама обирати собі нареченого! І не соромно тобі рідну дочку за нелюба заміж віддавати? Побійся Бога!
Ірина все чула. Вночі, коли батьки заснули, вона зібрала свою сумку, написала мамі листа, а сама вилізла через вікно та втекла до Степана.
Молоді потайки від усіх розписалися та стали жити удвох. З того часу Ігор і чути про доньку нічого не хотів, зате жінка його щотижня навідувала Ірину.
Після бабусиної смерті Степану дісталася хата в селі. Він був дуже хазяйновитим парубком, тож вирішив збудувати на тому місці новий дім.
Тільки Степан почав будувати, всі в селі дивувалися, звідки в нього такі вмілі руки. Та й сам Ігор не міг повірити. Такий молодий, а як майстерно будує! З таким Ірина точно не пропаде. Тоді й то Ігор вирішив запропонувати дітям свою допомогу. Так вони помирилися.
Через чотири роки на місці старенької дерев’яної хати стояв розкішний цегляний будинок, біля якого бігали діти Ірини та Степана. Всі в селі тільки про них і говорили. А Петро Боровець так і сидів на батьковій шиї. Вже встиг двічі розлучитися. Ледар…що тут скажеш.
З того часу батьки Ірини змінили свою думку про Степана. Вони всім говорили, що тепер у них дві донечки та два сини.