Недавно йшла після роботи та на вулиці перетнулась зі старою шкільною подругою. Ми розговорилися і вирішили піти на каву. Про своє життя розповіли по дорозі, а тоді вже почали згадувати знайомих й обговорювати, що у них сталось.
– Ти уяви собі, Маринка, нашої Олі старша дочка, у 35 вже двічі бабуся! Сама на випускному уже з круглим животиком стояла, то її донька по її слідах пішла, ще школу не закінчила, а вже у пологовому побувала. То недавно зустрілась з нею, розповідала, що у другому онукові втопитися готова, так сильно любить його, а от з першим її було важче змиритися, надто неочікуваний був! От я і думаю цікаво чи горе-мати та горе-бабуся його взагалі виховували… Ти уяви, Олі 60, а вона вже прабабця!
– Та теж недавно бачила нашу прабабцю, перемовилися кількома словами. То другий її правнук таке диво… Ех, собі вже б швидше онука хочу! З одного боку, ніби й погано, коли так рано народжують, а з другого – он моїй вже тридцять, а вона ще не планує, навіть чоловіка не має… І пробую поговорити з нею, щоб схаменулась, а вона з мене сміється: «Мамо, навіщо мені ті чоловіки? Мені й самій добре! От якщо закохаюсь так, щоб на край світу, тоді й одружуся й онуки тобі будуть, а так не має куди спішити… Ну, хіба, приїде до мене якийсь мільйонер, тоді ще подумаю!». Пояснює вона мені це тим, що щасливою бути хоче, а мої слова й прохання про бажання онука поняньчити навіть чути не хоче.
От говорю з нею, а вона все: «Мамо, ну скільки можна… Ну, одружуся я, народжу дитину, а нам же треба окремо жити, хто буде платити за іпотеку? Чи ти думаєш, що нам все з неба впадне? Та й дитину треба на ноги ставити, гроші великі…». Мені вже здається, що я живою і не застану онука…
– Та твоя не одна така! Мій син постійно говорить, що не одружиться, доки не найду ту, яка його душу полюбить, а не зарплату, а то постійно у нього дівчата на першому ж побаченні питають, чи квартиру має, яка зарплата і чи багато готовий на них витрачати. Але ж це не лише у ньому проблема, у них ціле покоління таке! У класі зі всіх лише двоє одружилось, а їх майже тридцять було! От щиро заздрю. Тим, хто онуків таки дочекався, бо це справжнє щастя, нічого сказати!
Ми ще годинку поговорили й пішли по домівках. Довго ще думали про те, як пощастило Олі, що вже має навіть правнуків..