Більш як двадцять років я одружена. За всі ці роки не було думок про розлучення, живемо у мирі й розумінні. Обоє працюємо та маємо домашні обов’язки. У нас є донька Галинка, якій недавно виповнилось 18 років, зараз вона навчається в університеті.
Ми ніколи не були багатими, проте і потреб не мали. Завжди мали нормальний одяг, могли щороку їздити відпочивати до Чорного моря, їсти завжди у холодильнику було що. Окрім квартири у місті, де ми жили більшість часу, маємо дачу, де садимо свій город та вирощуємо невеличкий фруктовий сад.
Село, де розташована наша дача, досить маленьке й люди швидше тримають там дачі, ніж постійно живуть. От у сусідньому домі змінилися власники. Першою я познайомилась з жінкою, по ній відразу можна було сказати, що грошей у неї багато. Навіть у село вона їздила на дорогій високій іномарці, почала відразу ремонт там робити, ще один поверх будувати, хоча й казала, що це їм дача потрібна лише для шашликів.
Наступною з нею познайомилась донька. І моя Галинка відразу припала її до душі, тому вона й вирішила її життю повчити, мов її від нас тікати треба, бо у нас з чоловіком бідна «аура»!
Коли донька попросила пояснення, то та сказала: «Якщо не втечеш від батьків, то завжди будеш бідною, як і вони!». Найприкріше у цьому, що донька погодилась, що ми з чоловіком бідні та вчитися у нас не має чому. Ми ж завжди для неї старалися, аби вона нічим не гірше за інших була, а тут такі слова, як ножем по серцю…
Звісно, ми з чоловіком не маємо дорогих машин та кількох квартир, але ми непогано заробляємо, можемо забезпечити собі і її нормальне життя. От і мій чоловік не витерпів та з сусідкою посварися, що вона доньку проти нас налаштовує, то вона такий скандал влаштувала, що, мабуть, лише глухий не чув, що ми з чоловіком жалюгідні жебраки…
А що ви думаєте про її слова? Можливо, є у них частка правди, якщо й донька погодилась?