Мій чоловік постійно працював. Тому наш синочок Матвій ріс без батькової любові. Я намагалася замінити йому і маму, і тата, але в мене не дуже виходило. Він потребував не лише моєї уваги. Син став проблемною дитиною. Він вліз у погану компанію, прогулював уроки, пізно повертався додому. Щоб змінити Матвія, я відправила його на навчання в суворовське училище, адже більше не могла дивитися, як моя дитина пропадає.
Хоч син отримав шанс на світле майбутнє, але я відтоді втратила його довіру. Після закінчення навчання наші стосунки ще більше зіпсувалися. Ми майже не спілкувалися. Чоловік пішов від мене до іншої жінки. Так я залишилася одна.
На вихідні час від часу їздила до мами в село. Трохи допомагала їй по господарству. Доїла корову, годувала курей. Літом робила консервацію на зиму. Таким чином я хоч трохи відволікалася від непростої ситуації з сином. Тоді син першим пішов на примирення. Він познайомив мене зі своєю новою дівчиною.
Скажу чесно, вона мені не дуже сподобалася. Була в ній якась нещирість. Але сину я про це не говорила. Добре йому, добре буде й мені.
Згодом вони одружилися. Я віддала дітям нашу квартиру, а сама переїхала жити до мами. Перший час син з невісткою приїжджали до мене в гості. А тільки вони почули, що я не переписуватиму на них свою квартиру, одразу забули про моє існування.
Виходить, наше примирення було не просто так. Діти робили все заради житла. Мені стало прикро. Адже рідна дитина признає мене тільки заради вигоди.
Роки йдуть. Я вже не молода. Щораз важче одній зі всім справлятися, а допомоги немає. Я все ще надіюся, що син колись зрозуміє, кому він завдячує своїм життям.