Моя мама неабияк обурилася, дізнавшись, що ми переїхали жити до тітки мого чоловіка. Ще й попередила нас, щоб ми не спішили там з ремонтами. Адже ніхто не впевнений, чи не опинимося ми потім на вулиці. Але я переконувала маму, що тітка Христина – добра та чуйна жінка, і вона такого ніколи не зробить. Вона пообіцяла залишити нам у спадок свою двокімнатну квартиру, якщо ми на старість доглядатимемо її та зробимо там ремонт.
Квартира у неї справді непогана. Її чоловік помер вісім років тому. Він був заможним чоловіком. Так що у грошах вона не має потреби. Тітці Христині 68, і вона самотня. А ми з чоловіком молоді, тож допоможемо їй на старість, і нам зручно.
Ми вирішили дослухати до моєї мами та не поспішали робити ремонт, на який так чекала тітка. Тож ми жили в неї, платили комунальні послуги, я прибирала та готувала. Згодом тітці Христині набридло чекати, поки ми зробимо ремонт, і вона почала нам про це мало не щодня нагадувати. Ми пообіцяли допомогти, але на примус нічого не хотіли робити.
Якось я повернулася додому швидше, ніж зазвичай. У мене дуже розболілась голова, і мене відпустили додому. Я відчинила двері, тихо ввійшла, думаючи, що тітка спить. Але ще в коридорі почула, що вона з кимось розмовляє. По голосу я впізнала свекруху. Спочатку хотіла піти та привітатися з ними, а потім передумала, почувши їхню розмову.
Тітка Христина висловлювала своє обурення тим, що ми досі не зробили в її квартирі ремонт. Адже вона вже давно планує, щоб ми зробили там ремонт, а потім хоче виселити нас і поселити на наше місце сестру мого чоловіка. Тітка навіть не думала переписувати на нас своє житло. Це були тільки пусті слова. Моя мама таки мала рацію.
Вони ще довго перемивали нам кістки. Тоді увійшла я. Свекруха, побачивши мене, мало дар мови не втратила.
Кинулася до мене зі словами, що я їх злякала.
А я відповіла:
– Невже вам байдуже на рідного сина, щоб так поступати.
Свекруха ще довго виправдовувалася. А я тим часом почала збирати свої речі. От нехай донька і робить там ремонти. Ми з чоловіком тимчасово перебралися до моєї мами. Але і в неї довго не плануємо бути. Я хочу жити окремо. Хоч моя мама добра жінка, і вона ніколи нікого не образить. Відтепер я нікому довіряти не збираюся. Як це треба не любити власну дитину, щоб так до неї ставитися?