Моєю головною мрією дитинства був будинок біля моря. Тому зі школи я вступив на туристичний факультет, хотів зрозуміти, як працюй цей бізнес, а після закінчення у кредит почав створювати власну невеличку базу відпочинку біля моря. Не перше літо у мене був зайнятий кожен будиночок, проте витрат все ще було багато і я все чітко контролював, адже лише недавно зміг закрити всі борги.
Одного разу до мене зателефонував далекий родич, поцікавився чи все у мене добре, а тоді заявив, що хоче приїхати погостювати, тому мені потрібно надіслати точну адресу. Виявилось, що він уже був у дорозі та через дві години прибув до мене додому. Я був дуже неприємно вражений, адже востаннє свого двоюрідного дядька бачив 10 років тому, а тут ще й приїзд без запрошення. Але все стало ще гірше, ніж я очікував, адже окрім нього приїхала вся родина (7 людей: дядько з дружиною, їхній син з дружиною та онуки). На щастя, поруч був ресторан мого друга і ми домовилися, що він організує нам столик. Ми сиділи й розмовляли про те, як у кого життя склалось, а наприкінці дядько говорить: «Ну, то коли ти нам покажеш, де ми житимемо? Ми оце відпочити приїхали, набридло вдома сидіти, а у тебе он скільки тих будиночків!»
– Я б з задоволенням…. Просто зараз у мене всі будиночки зайняті на тижні наперед… Проте є у мене ідея! У мене хороший друг має свій готель, він вам велику знижку зробить!
Почувши це, вся родина змінилась в обличчі. Вони стали злими та незадоволеними.
– То який же ти власник, якщо не можеш знайти для родичів вільного будиночка?! Пересели когось і все!
Власник я хороший, того і не можу людям говорити йдіть та шукайте щось, адже це непрофесійно та й до людей так ставитися не можна!
Тоді до розмови приєднався син дядька.
– Тобто ти хочеш сказати, що чужих людей ти до готелю вигнати не можеш, а родичів можеш? Ти взагалі нормальний? Чи за грошима нічого не бачиш?
– Я не можу вас зрозуміти. Я пропоную вам хороший готель за смішною ціною, а ви мені говорити, що вам все не так. Поясніть у чому справа?
– Тобі платити ми не збиралися! А там доведеться, чи ти за нас заплатиш?
– Тобто ви навідалися не мене провідати й запитати, як життя, а безплатно відпочити?! Ну моїм коштом!
Я не міг повірити в почуте. Ці люди не згадували про мене довгі роки, а тепер думають, що я маю виганяти своїх клієнтів, адже великі «пани» приїхали.
Після сказаного мною вся родина так обурилась, що почала мене поливати брудом. Я намагався триматися гідно й ще раз запропонував їм готель свого друга.
– Який же ти безсовісний! – голосніше всіх кричала тітка – Твої родичі у гості приїхали, а ти через свою гординю й жадібність навіть прийняти їх нормально не можеш!
– Я жадібний? – цього разу стриматися я не міг – Це говорить мені родина, яка не згадувала про мене 10 років, а тут раптом на море захотілось і згадали! Вже зразу рідним вам став, як дізналися, що будиночки маю? А чому ж ви ні разу не пропонували допомоги, коли я все лише починав? Не запитували, як я?
Вони не мали що відповісти, тому забралися й пішли. Я б з радістю допоміг родичам, якби вони у мене про це гарно попросили, проте тут були одні вимоги й претензії. Як ви ставитесь до такого?