Цю історію зі сльозами на очах розповіла мені найближча подруга Маринка. Вона жила звичайним життям зі своїм чоловіком Павлом та трирічним сином Матвієм, доки її не зателефонували з дитячого садочку.
Далі буде пряма мова подруги.
Це трапилось десь тиждень тому. Я саме мила посуд, а тут дзвінок від «Вихователька Матвійка». Я аж рот привід кила від здивування, адже раніше вона ніколи не телефонувала, у голові вже почали крутитися сценарії того, що могло статися.
– Доброго дня, це Марина Андріївна?
– Так, я вас слухаю.
– Я б хотіла, щоб ви сьогодні раніше до нас прийшли, вийде у вас?
– Щось трапилось? Що з Матвійком?
– Ні, нічого не трапилось. Не потрібно даремно хвилюватися. З вами просто хоче особисто поговорити психолог.
Це для мене звучало так, ніби мій син уже когось побив, або й ще гірші речі зробив, тому я не стала домивати посуд, швидко зібралась та помчала туди. Матвій ніколи не мав проблем у дитячому садку, добра та спокійна дитина, тому такий дзвінок дуже вибивав з себе.
Коли я увійшла у дитячий садок мене зустрів охоронець з презирливим поглядом, мов я однією присутністю робила йому зле. Тоді він провів мене до психолога. По дорозі я зустріла кількох вихователів, які дивилися на мене так само. Психолог почав щось довго говорити, а тоді швидко дав мені у руки малюнок сина.
– Сьогодні ми з дітьми проводили психологічне тестування. Їхнім завданням було намалювати свою сім’ю. Як можете побачити, Вас на малюнку Матвійка не має – пояснювала психолог з надмірним тоном. А я тим часом роздивлялась схематичні замальовки людей мого сина. З малюванням у нього стосунки не дуже склалися.
– Зараз ви може розгубилися, проте я вам все поясню. Те, що ви відсутні на малюнку сім’ї вашого сина свідчить про те, що він не бачить вас близькою. Вас просто не має у його житті. Він міг би вас намалювати хоча б маленькою, але навіть такої не намалював…. Я не знаю, чому у вас такі стосунки з сином, але повинна вам нагадати про те, що у такому віці хлопчикам потрібно багато материнської уваги, любові та ласки – почала психолог і наступні 20 хвилин я слухала нотації про те, що мій син нещасний, бо у нього така мама. Я все це слухала і не могла повірити у те, що син не бачить моєї любові, адже ми так багато всього робимо разом… Щодня я виділяю йому кілька годин на ігри, навчання та просто розваги, а вихідні ми з сім’єю проводимо активно. По дорозі додому я мовчала, а потім ледь не розплакалась, тому вирішила поговорити з Матвієм.
– Синку, мені сьогодні вихователька показувала твій малюнок сім’ї?
– О, тобі сподобалось?
– Звісно, ти у мене молодець, але чому ж мене там не має?
– Мамцю, ну ти така красива, я не хотів тебе малювати, бо у мене б все одно не вийшло!
