Мої мати з батьком уже майже сорок років перебувають у шлюбі. Усі ці роки вони намагаються, не дивлячись ні на що, підтримувати одне одного в усьому, допомагати і любити. Щороку ми відзначаємо їхню річницю весілля як уперше. Родичі весь час бажають одного й того ж:
– Щастя вам, міцного кохання і взаєморозуміння.
Якось раз моя двоюрідна сестра сказала мені, що мріє про такі ж стосунки, як у моїх батьків. Я ж тільки побажав їй удачі в цьому і награно посміхнувся, а сам собі думаю: “мені б такого “щастя” не хотілося”.
Мій батько активно розвиває свій домашній бізнес, а саме сироваріння. Я допомагаю йому просувати товар.
Мама, до речі, займається продажем іноземних продуктів. У неї багато закордонних знайомих, які завжди раді через неї продати свої вироби. Грошей нам вистачає на все, що завгодно. Не можу назвати себе розпещеною дитиною, але мама завжди намагалася виконати всі мої побажання.
Моє навчання в закордонному університеті, звісно, оплачувала мама. Я міг навчатися як дистанційно, так і приїжджати туди раз на місяць, на тиждень. У мене там багато друзів, навіть дівчина є.
Але ось восени, у цей тиждень нам вирішили зробити канікули, чому я був дуже радий. Нарешті проведу час із батьками, одразу ж поїхав до них додому. Моя дівчина теж захотіла з ними зустрітися. Я заздалегідь повідомив про це батькові телефоном, у відповідь почув важкий зітхання і згоду на те, щоб ми приїхали. Тут то я відразу запідозрив щось недобре.
– Тату, у вас щось сталося? Розкажи мені.
– Та нічого страшного, синку, – миттю усміхнувся батько, – Просто у твоєї мами роботи додалося, наплив іноземців і все таке. Ти ж знаєш…
Так, я знав, що робота з іноземними клієнтами не легка. Іноді доводиться наймати перекладача.
Десь дня три мама не з’являлася вдома, батько казав, що вона останнім часом ночує в офісі. Я вирішив поїхати до неї на роботу.
– Вибачте, але вона зараз приймає в себе клієнта з Європи, – відповіла мені помічниця мами.
– Я не на довго, правда.
Те, що я там довго не затримувався, правда. Мені вистачило буквально п’яти хвилин, щоб зрозуміти, що відбувається у мами в кабінеті. На офісному столі сидить вона, а навпроти неї європеєць, який наполегливо цілував її.
– Я мабуть не буду вам заважати.
– Синку, я можу пояснити! Зачекай!
Я грюкнув дверима і негайно попрямував до виходу. Додому пішов пішки, дорогою обмірковував те, як розповісти про це татові.
У якийсь момент я відчув, як у мене покотилися сльози. Від злості й образи я жбурнув перед собою сумку, в якій був подарунок для мами від мене. Звук розбитого скла дав мені зрозуміти, що кружка розбилася, як і моя віра в те, що стосунки моїх батьків найідеальніші.
Цілий день я гуляв площею і не переставав думати про те, що мені сьогодні довелося побачити і дізнатися. Цікаво, як довго мама зраджує татові? Навіщо? Невже весь цей час вона просто прикидалася? Повірити не можу…
Ближче до вечора я вирішив повернутися додому. Пішов до себе в кімнату, де на мене вже чекала мама:
– Синочку, вислухай мене, будь ласка. Я хочу все тобі розповісти. Ти вже не маленький, тому зрозумів, що я зраджую твого батька. Але прошу тебе ще зрозуміти те, що я люблю свого коханця.
– Чому ти тоді відразу не пішла?
– Тому що частина прибутку моїх продажів належить твоєму батькові.
Я припускав, що мама дасть саме таку відповідь. Звісно, все крутиться навколо її роботи.
– На жаль, я не пішла лише з цієї причини. Усе-таки іноземцям дуже подобається сир мого чоловіка. Це служить мені приємним бонусом, тоді клієнтура зростає в рази. А що з приводу почуттів до нього, то так, я не люблю його вже давно. Але ти подумай зараз гарненько, чи варто розповідати йому правду?
Я спочатку не зрозумів натяк, але потім почав зіставляти всі деталі між собою. Здебільшого в сім’ю гроші приносить мама, вона оплачувала буквально все. Їй не важко буде забрати це все.
– Не думаю, що ти потім будеш радий тому, як ви вдвох опинитеся на вулиці.
Мама в мить змінилася в обличчі.
– Бачу, що ти мене зрозумів. Тому в мене до тебе прохання. Тримай язик за зубами і буде вам щастя, – мама одразу посміхнулася і підморгнула мені.
Чи то через страх залишитися без нічого, чи то через жалість до батька, але я виконав свою обіцянку. Я мовчу вже котрий рік, спостерігаючи за тим, як награно мама обіймає тата і зізнається йому в коханні.
Чи на довго мене вистачить, я не знаю. Але бачити це все мені дуже неприємно. Що ж робити?