Уже третє Різдво поспіль Катерина святкує на самоті. У свої 65 вона сильно захворіла, що навіть не в силі була приготувати кутю, вона просто лежала у ліжко і думала про своїх рідненьких діточок. Син закордоном уже понад шість років, за шість років приїхав до матері лише два рази, а другий у столиці живе, недалеко йому до матері доїхати, декілька годин всього, він рідко приїжджає до мене у гості.
Катерина лежала, оглядала все навкруги й думала, чому вона живе одна у такому великому будинку? Будинок й справі був великий, навіть найбільший у селі, прогрівати його було дуже тяжко, жінка усі свої сили на це витрачала. Діти ж давно свої сім’ї мають, їм ніколи допомогти старій матері, тому вона все вирішує сама.
Добре, що хоч під боком є сусіди молоді. Микола та Олеся які нещодавно придбали будинок у селі. Вони подобались бабусі, Олеся хороша дівчина, то прийде вгостить чимось стару, запитає, чи варто годувати таким чоловіка, але стара розуміє, що насправді вони просто хочуть її підгодувати. Микола допомагає фізично, води принесе, дров нарубає і таке інше. Дітки у них теж прекрасні, для бабусі лише потіха. Часто приходять погратись у садок, а потім люблять прийти й пити чай із бабусею, щоб вона їм цікаві історії розповіла. Садок у бабусі великий, багато яблук, черешень, груш, Катерина часто мало не всіх дітей зі села скликає аби вони прийшли й попоїли.
Вона дуже любила цю сім’ю, наче рідних.
Минуло два роки як останній раз сини із невістками приїжджали до неї в гості, тоді вона розповіла їм, яка вона одинока, як їй тяжко у селі одній, як сумує за ними. Сини хоч і шкодували свою матір, але це лише слова, бо частіше приїжджати вони не стали після цього.
На це Різдво все стало тільки гірше, Катерина сильно захворіла, тому свято провела вона у ліжко, навіть кутю була не в силі приготувати.
Олеся перед цим якраз забігала до бабусі аби запитати про те, як вона себе почуває, і щоб на святу вечерю зібратись разом у бабусі Катерини. Вони принесли із собою багато смачних страв, які Олеся цілий день готувала…
Після вечері старенька довго думала, і на ранок запросила до себе молоду сім’ю і промовила: «Дорогі мої, я до вас так ставлюсь, як до рідних. Я б дуже хотіла, щоб ви до мене переїхали, заодно й допоможете мені, приглянете за мною, а я вам дім перепишу згодом. Все одно мої діти про мене забули, а так хоч знову на старості років я відчую себе у колі сім’ї!»
Микола з Олесею не хотіли аби старенька переписувала на них дім, довго відмовляли її, але жінка стояла на своєму і вони погодились.
А своїм синам жінка планує сказати, що якщо вони колись надумають ще раз приїхати, а можливо її скоро не стане, то дізнаються усю правду про її життя від зовсім чужих людей.