Тяжко їй було, я росла, мало не щотижня мені потрібен був новий одяг, бо все швидко ставало малим, та й годувати мене теж треба було чимось. Та моя мама не витримала такого життя, і залишила мене у супермаркеті…

Зараз мені уже 25 років і я маю власну сім’ю: чоловіка і прекрасного сина. Я дуже щаслива. Хоч моє дитинство й було жахливим, бо я була покинутою й забутою дитиною.

Усі ці моменти з дитинства закарбувались в моїй пам’яті. Свого батька я не пам’ятаю, він пішов від нас, що й ніяких спогадів із ним не залишилось, ні поганих, ні добрих. Виховувала мене мати, вічно стомлена жінка. Тяжко їй було, я росла, мало не щотижня мені потрібен був новий одяг, бо все швидко ставало малим, та й годувати мене теж треба було чимось. Та моя мама не витримала такого життя, і залишила мене у супермаркеті…

Згадую, що зайшли до супермаркету, я дуже хотіла їсти тоді й сказала мамі про це. Мама була цим дуже невдоволена, накричала на мене і нічого так і не купила. Але я попросила всього лиш булочку, яка лежала на полиці.

Мама знову глянула на мене дуже злісно і крикнула на цілий магазин:« Ти мені зіпсувала усе життя!». А потім попросила мене зачекати біля прилавка і пішла кудись. Але мама так і не повернулась…

Я гірко плакала, витираючи сльози рукавом, мені було страшно і голодно. Але згодом до мене підійшла жінка і купила мені велику булочку.

Далі мене поселили у дитячий будинок. Мені весь казали, що скоро прийде мама й тато і заберуть мене звідси, я вірила цьому. Я щодня жила з надією, що от-от у мене з’являться батьки. Я вірила, що це буде моя мама й тато…

Мама справді невдовзі прийшла. Вона гірко плакала і просила мене пробачення, адже через мене вона могла втратити кар’єру і своє особисте життя.Тому змушена була залишити мене тоді…

Коли вона мене народжувала, то не знала, що їй прийдеться все тягнути на собі – без грошей  і без роботи. Скоро мене заберуть люди, які будуть мене любити, вони дадуть мені все, що я хочу. І я маю бути їй вдячна за це.

Бо життя поряд із нею було б у холоді. Я не могла дякувати їй за такий вчинок. Я витирала сльози, які лились із моїх очей.

Згодом, я дійсно подякувала їй за все, що трапилось. Мене забрала в сім’ю жінка, яка тоді купила мені велику булку у супермаркеті.

Зараз я можу подякувати своїй мамі, що вона дала мені шанс бути у щасливій і люблячій сім’ї, яка може пожертвувати усім аби я була щаслива.

 

 

Rate article
Add a comment

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

one × five =

Тяжко їй було, я росла, мало не щотижня мені потрібен був новий одяг, бо все швидко ставало малим, та й годувати мене теж треба було чимось. Та моя мама не витримала такого життя, і залишила мене у супермаркеті…