У дитячий зелених очах я впізнала свою донечку. Сумнівів не залишилось. Я повинна була все виправити!
Оля ненавиділа цей період життя. Зараз вона мало б разом з однокласницями думати про плаття на випускний та хвилюватися за результати іспитів для вступу, але її думки займало лише чергове УЗД та живіт, який тепер було видно всім навколо. А все через того хулігана Дмитра…Він подобався їй тим, що «йшов проти всіх», мав свою думку й нікому не дозволяв її ображати, проте «майбутній батько» з нього вийшов ніякий. Тільки хлопець дізнався про її вагітність, то тикнув пару сотень гривень і сказав, що це його більше не обходить. Оля розуміла, що просто так на аб0рт піти не може, тому вирішила розповісти все батькам, аби вони її підтримали у рішенні залишити дитину.
У той вечір дівчину ледь не знудило від хвилювання, тому вона не стала чекати вечері, покликала всіх на кухню й оголосила: «Мамцю, татку, я вагітна!». Двоє батьків остовпіли, мама ледь не впала, проте тато її підтримав. Після цього розпочався у домі справжній безлад. Мама почала обзивати дівчинку, кричати про те, що вони мене не так її виховували, тато завів меншу сестру у кімнату, а сам вийшов покурити, хоча давно кинув… ЇЇ батьків зовсім не цікавило, як себе почуває Оля та її дитина, вони могли думати лише про те, що на них тепер показуватимуть пальцями.
– Ні, дівчинко моя, не має місця у моєму домі твоїм байстрюкам – грізно промовила мама й на цьому завершила розмову.
Оля дуже багато стресувала через те, що відбувається у її житті, тому й народила набагато раніше терміну. На щастя, дівчинка народилась живою, красивою, з глибокими очима і родимкою біля ока, як у мого колишнього коханого. Через кілька годин до Олі прийшов головний лікар, щоб серйозно поговорити та повідомити, що її донька може вирости інвалідом, адже зараз у неї ліва ніжка і ручка коротші правої. Оля б хотіла забрати її додому, але мама б не дозволила її залишити, а самій зараз якось витягувати донечку вона б не змогла, тому через сльози та розпач вона таки написала відмову.
– Від байстрючки написала відмову, матусю, не хвилюйся! – промовила дівчина мамі, коли та зустріла її на порозі та відправилась у свою кімнату.
Коли стукнув рік після пологів Оля все ще прийшла в себе. Все навколо її здавалось марним, спати вона не могла, лише й думала про свою донечку, яку залишила саму. Тільки закривала очі, то бачила її й ту улюблену родимку…
Одного вечора сім’я звично зібралася за переглядом фільму після вечері, але тут почалась реклама дитячого будинку. На екрані почали розповідати історію однорічної Олесі, яка шкутильгає, проте вже активно пізнає світ. Дівчинка весело посміхалась та гралась з ляльками, проте очі залишалися сумними. Вистачило одного погляду на неї, щоб Оля зрозуміла – це її донечка. Вона почала кричати, плакати, тикати пальцем в екран, хапати батьків за руки. Здавалось, вони все зрозуміли без її пояснень.
Матір обхопила двома руками обличчя Олі та промовила: «Донечко, збирайся, ми йдемо забирати нашу Олесічку додому!»
Через два місяці Олеся уже сиділа на руках у мами у своїй дитячій кімнаті та оглядала бабусю з дідусем, які не могли відвести від неї щасливий погляд.