Я мама двох чудових донечок. Різниця між ними всього три роки. З молодшою донькою в мене жодного разу не виникало проблем чи непорозумінь. Марія завжди у всьому мені допомагає, підтримує. Вона чуйна та доброзичлива дитина. Чого не скажеш про мою доньку Софію. Від неї такого не дочекаєшся.
Мені часто незрозуміло, в чому причина такої разючої різниці між ними. І хоч вони обоє різні, але кожна з них досягла того, чого хотіла.
І от напередодні Великодніх свят всі почали приїжджати в гості. За традицією збиралися на дачі за містом.
Коли приїхали, ми повечеряли, а на ранок думали, чим себе зайняти. Марія вирішила трохи прибрати в погребі та взяти собі додому консервації.
Але от допомагати Марії ніхто не збирався. Її чоловік ніколи не виявляв особливого бажання допомогти дружині. Він майже весь час сидів у телефоні та вирішував свої справи. Тож Марія не стала чекати допомоги та пішла сама.
Тоді я вирішила поговорити з Софією, щоб і вона допомогла своїй сестрі. Заодно і собі щось до хати візьме із консервації. Її чоловік також вмовляв Софію піти собі щось взяти. А Софія тільки засміялася, взяла ручку та карточку і стала писати, як робити помідори.
– От дивись. Це рецепт. Візьмеш папірець і побіжиш літом на город заготовляти продукти. А поки що он іди допоможи Марії. Вона з тобою поділиться.
– Ти що придумала? Я сюди відпочивати приїхав, а не погреби мити!
– Тоді все просто: не треба тобі, мені – тим більше.
Дочка обернулася та далі почала сидіти в телефоні. Я мало не впала зі сміху. Оце норов. Але зять знайшов вихід із ситуації:
– Тоді ходімо разом, зробімо все, і буде швидше.
Тоді Марія, і Софія поїхали додому з однаковими сумками. Тільки – от Марія все зробила одна, без допомоги чоловіка, поділилася з сестрою і була дуже змучена. А Софія показала себе так ніби вона зробила послугу своєму чоловікові.