Я дуже чекала на зустріч зі своїм коханим. Хотілося якнайшвидше повідомити йому звістку про вагітність. Була переконана, що він зрадіє цьому. Неодноразово чула від Миколи, як він мріє стати татом. Але ця вагітність була для мене трохи неочікуваною, адже я ще сама навчалася. Звісно, ми планували створити сім’ю, народити дітей, але згодом. Коли закінчимо навчання, знайдемо житло та роботу. Але нічого не зміниш. Я уявляла, як Микола радіє цій новині та обіймає мене.
Втім всі мої надії виявилися даремними. Я не помітила радості в очах коханого. Ба більше, після цього він враз змінився на обличчі. Я розплакалася, а Микола, замість мене заспокоїти, повторював одне й теж – він не готовий до батьківства так рано. У нього на першому плані стоїть робота, а вже згодом діти. Мені хотілося вірити, що Микола змінить своє рішення. Та наступної нашої зустрічі хлопець простягнув мені конверт з грошима, щоб я позбулася тієї дитини. Було пізно робити аборт, та і я б на це точно не наважилася. Ми розійшлися. Микола зник з мого життя. Спільні знайомі говорили, нібито він переїхав жити в інше місто.
Так я залишилася сама. Добре, що батьки тоді не покинули мене в біді. Для мами новина про вагітність стала справжнім потрясінням. Як це я, дівчинка із золотою медаллю, студентка, яка лише розпочала своє доросле життя, скоро стану матір’ю. Осінню я народила двійнят.
Перший час я дивилася на малят та не могла стримати сліз. Як бути далі? Мама заявила, що я маю закінчити навчання. Оскільки виховати обох дітей їм не під силу, когось одного я маю віддати в дитячий будинок. Лікар у пологовому будинку довго дивився на мене, а потім покликав до себе. Він вмовляв мене залишити обох діток. Мені й самій нелегко далося це рішення, але я не могла піти проти волі батьків.
Тоді я прийняла рішення залишити дівчинку, а від хлопчика написала відмову. Мала надію, що йому обов’язково знайдуть хорошу сім’ю. Батьки допомогли мені з донькою. Я назвала її Марічкою. Вона росла надзвичайно милою та хорошою дівчинкою. Так пройшло два роки. У моєму житті таки з’явився інший чоловік. Він зумів полюбити мене та дочку.
Донька виросла, закінчила навчання та влаштувалася на роботу. Недавно вона повідомила нам новину, що зустрічається з хлопцем. Марія привела його до нас на знайомство. Побачивши його, я мало не впала. Мені одразу згадалися слова доньки про їх неймовірну схожість. За столом хлопець розповів мені історію про те, що рідна матір відмовилася від нього. Але, на щастя, в його житті з’явилася сім’я, яка стала йому всім. Я дивилася на нього й не вірила своїм очам. Ніколи не думала, що мій син з’явиться в моєму домі таким чином. Як тепер сказати дочці, що вони рідні?