Павло не міг стримати емоцій. Він стояв навпроти вікна пологового будинку, де його кохана дружина декілька годин тому народила дочку. Дівчина, як дві краплі води, була схожа на свого батька. Таке крихітне маля, а він вже так її любить. Павло дуже мріяв бути батьком донечки. Він з нетерпінням чекав, коли Соломія з немовлям нарешті будуть вдома.
В емоціях чоловік навіть й не почув, як поблизу полового будинку в кущах хтось плакав. Вирішив підійти, щоб поглянути, та просто закляк на місці. Там лежало немовля, загорнене в тепле покривало. А поруч нього була пачка памперсів, банка дитячого харчування та лист. Першим же ділом Павло взяв немовля на руки та поніс у пологовий будинок.
Медсестри спершу не вірили чоловікові. Невже таке може бути в наш час? Він згадав про записку, яку невідома людина залишила поруч з дитям. Витяг її з кишені та став читати: “Я приїхала сюди з Херсона. У дім, де я народилася та виросла, пів року тому постукала біда. Одна мить зруйнувала все нажите роками. Тепер у мене немає нічого. Я втратила найцінніше – свого коханого чоловіка. Знаю, колись пожалію про скоєне, але на сьогодні я не в змозі матеріально забезпечити цю дитину. Вже мовчу про свій емоційний стан. Певна, у житті дівчинки знайдуться люди, котрі зможуть дати їй те, чого не змогла я…Прошу вас, знайдіть для неї повноцінну сім’ю, котра турбуватиметься та любитиме її як рідну…! Не звинувачуйте мене. У кожного свій шлях”.
Павло вже й забув, що зовсім нещодавно став батьком. Навколо немовляти позбігався увесь персонал пологового будинку.
Наступного дня він розповів Соломії про те, що з ним трапилося. Йому було дуже шкода маленької дівчинки, котра зараз не усвідомлює, що з нею коїться, але так потребує батьківської любові та турботи. Соломія першою заговорила про те, в чому Павло боявся зізнатися навіть собі. Вони хочуть стати батьками для цієї дитини. Тепер залишається поговорити з лікарями та зробити все необхідне, щоб всиновити немовля. Молоді батьки розуміли, яка відповідальність покладена на їх плечі, та, схоже, вони обоє були до цього готові.
Минуло три дні. У день виписки Соломії Павло вже від ранку чекав на появу своєї дружини. А коли вона вийшла з двома конвертами, чоловік не стримав своїх сліз. Адже тепер вони виховуватимуть обох дітей.
Охоплює невимовний жаль та біль за дітей, котрі змушені потерпати від теперішніх реалій життя. Адже так хочеться, щоб кожен з них мав щасливе дитинство та світле майбутнє.