Ми з чоловіком мріяли про онуків, але наш син Адам так і не одружився і не подарував нам онуків. Він вірив, що знайде кохання, яке триватиме все життя, подібно до того, яке ми з чоловіком розділили. Ми були одружені, коли мені було 18, а йому 20, і наше кохання витримало, створивши для нас гармонійне життя. Наш син, турботливий, як завжди, телефонував і обіцяв нам спільні канікули, але доля мала інші плани.
Адам зателефонував нам після відпочинку на морі та розповів, що познайомився з дівчиною. Вона з дитячого будинку, без освіти, працює продавцем морозива. Я хвилювалася і вагалася щодо цієї дівчини, вважаючи, що вона може не підійти нашому синові. Однак Адам побачив її через іншу призму – він високо оцінив її доброту і красу, запевняючи нас, що вона найкраща для нього.
Адам був налаштований рішуче, і ми вирішили з нею познайомитися. Проте життя склалось інакше. Коли наш син повертався з відпустки, то потрапив в аварію. На цьому його життя обірвалось. Орися мала приїхати пізніше, зв’язку з нею ми не мали, тому, як склалась її доля ми не знали, доки до нас не навідався хлопчик. Сталось це аж через 20 років. Хлопця звали Адама, як і нашого сина, і наші серця тьохнули, коли ми помітили його разючу схожість з нашим сином. Тоді увійшла й жінка, на ім’я Орися, яка розповіла, що познайомилася з нашим Адамом на березі моря, де працювала продавцем морозива. На жаль, наш син загинув в авіакатастрофі, вона не знала про це, але продовжила носити його дитину. Боячись осуду і припущень, вона не наважувалася прийти до нас, але врешті-решт народила сина, якого назвала на честь батька – Адамом.
У Орисі був дядько, який підтримав її й допоміг закінчити медичний інститут. Сьогодні вона працює лікарем у відділенні інтенсивної терапії. Вона так і не вийшла заміж, бо не змогла знайти такого, як Адам. Коли вона дізналася про нас, то захотіла познайомитися з дідусем і бабусею своєї дитини.
Переповнені емоціями, ми не могли знайти слів, щоб висловити свої почуття, але запросили їх до себе додому і за чашкою чаю розділили сердечну розмову. Мій чоловік нарешті знайшов у собі сили подякувати їм за те, що вони прийшли до нас із сином, і визнав, що було б краще, якби вони зробили це раніше, але все одно висловив вдячність.
Ми вирішили, що Орися з Адамом-молодшим переїдуть до Києва, щоб бути ближче до нас, а внук буде навчатися тут в університеті. Наша сім’я об’єдналася в одне ціле, і наше життя перетворилося на яскравий гобелен, наповнений щастям. Орися виявилася доброю і порядною жінкою, ставши невіддільною частиною нашого життя. Зараз ми радісно готуємося до весілля Адама-молодшого, і наші дні наповнені любов’ю та єднанням.
Хоча ми все ще сумуємо за нашим дорогим сином Адамом, його син наповнює наші серця любов’ю і радістю. Наше життя є свідченням того, як важливо цінувати кожну мить, проведену з близькими людьми. Тож я бажаю всім вам любові та щастя і закликаю вас цінувати та піклуватися про своїх близьких кожну хвилину, яку ви благословенні провести з ними.