Того вечора Микола був особливо щасливим. Не пам’ятав, коли останній раз у нього був такий прекрасний настрій, а все тому, що його ранок почався зі звістки дружини про вагітність. Вони дуже довго працювали над цим і чекали, тому обоє були щасливими. По дорозі забіг купити багато фруктів, адже тепер його жінці потрібно багато вітамінів і вирішив, що цю подію потрібно ознаменувати особливим подарунком. По дорозі побачив ювелірний, там до ока йому припали сережки, які він і купив. Сьогодні у дружини буде ще одна причина порадіти.
Того вечора Аня пізнала токсикоз, тому святкова вечеря приготована чоловіком залишилась недоторканою. Але їх це не лякало. Чоловік провів поруч кожну хвилину, боявся, аби щось пішло не так, а вона його заспокоювала, пояснюючи, що це відбувається зі всіма вагітними.
Час летів швидко, тому не встиг Микола оглянутися, як Аня вже лежала у пологовому будинку й народжувала. Доки дочекався медсестри з палати, то ледь сам не знепритомнів кілька разів.
– Вітаю, татку, у вас син – сказала вона якось похмуро, а тоді продовжила – Пройдіть, будь ласка, до кабінету лікаря, він має до вас серйозну розмову.
Не встиг чоловік зрадіти, як знову насторожився. Не просто ж так його викликають до лікаря. Думки роїлися, доки статний чоловік пояснював Миколі, що його син народився з дефектом. У хлопчика неправильно зрослися ніжки, таке можна було виправити закордоном за величезні гроші, але шанси були малими, що він зможе таки ходити.
– Мабуть, краще я вам зараз це повідомлю. Ваша дружина вже написала відмову – закінчив лікар і Микола не міг повірити, що його Аня на таке здатна.
Зайшовши до дружини, він застав там тещу, яка відразу почала вмовляти чоловіка написати відмову, мов вони ще зможуть народити нормальну здорову людину, а не все життя мучитися з цим хлопчиком.
Чоловіку було огидно чути таке від колись близьких людей. Він відправився додому, перед тим поговоривши з лікарем. Спочатку поміняв замки у квартирі, склав речі Ані й попросив, щоб теща за ними заїхала, а тоді відправився на купівлю всього необхідного для дитини. Через кілька днів прийшов й забрав дитину з пологового, взяв декретну відпустку. Звісно, самому чоловікові справлятися з таким було важко, інколи приходила мама, а інколи й добрі колеги та сусідки. І коли чоловік мав вільну хвилинку, то відразу шукав в інтернеті шляхи вилікувати сина. Одна з сусідок одного разу підказала йому звернутися до однієї бабусі, яка добре розуміється на цих хворобах. Мов, якщо й не допоможе, то чоловік все одно нічого не втратить. Микола теж так подумав, тому й відправився у село. Проте там замість старої бабусі його зустріла досить молода жінка, старша за нього на кілька років, яка обіцяла допомогти, але для цього чоловікові з сином потрібно пожити з нею.
Минуло пів року і син почав повзати, лікар аж сльози витирав, коли побачив здорового хлопчика, якому давав мало шансів. Натомість Микола закохався у жінку, яка його прийняла – Надію. Перед від’їздом він відкрив її свої почуття, виявляється, вона теж прикипіла серцем до двох хлопчаків. Після цього вони залишилися жити разом, але вже як молода сім’я. Минуло 4 роки, як тепер Микола зустрічав свою Надію з пологового будинку разом з донечкою.
Тоді через трохи цю молоду сім’ю побачила Аня й поглядом прикипіла до маленького хлопчика, який бігав навколо Надії та промовляв: «А як звати мого блатика?». У ньому вона впізнала свого сина.