З Олегом Єгоровичем я почав спілкуватися випадково. Ми жили по сусідству, але ніколи особливо не спілкувалися. Я знав, що його дружина померла досить давно, й він сам виховував двох дітей.
Але ось його син з донькою повиростали. З рідного гніздечка випурхнув син Дмитро та поїхав у велике місто шукати кращої долі. А молодша дочка Марійка почала будувати своє життя в рідному селі.
Жінка швидко вийшла заміж, але її чоловік чомусь дуже не злюбив свекра. Настільки йому заважав старенький Олег Єгорович, що згодом його переселили з хати, яку він будував власними руками, у напіврозвалену літню кухню.
От тоді й ми зблизилися з чоловіком. Я не міг стояти осторонь його трагедії, старався допомагати чим міг. Але в очах старенького я завжди бачив важкість та біль.
Коли у мене була вільна хвилинка я завжди намагався його відвідати. Іноді допомагав з домашніми клопотами, але часто ми просто говорили про життя.
Олег Єгорович не втрачав надії, що його донька змилується над ним та знову дозволить жити разом зі своєю сім’єю. Його не покидала надія, що все буде добре, але Марійка навіть не розмовляла з чоловіком, і я розумів, що скоріше за все старенький дарма надіється.
На жаль, я ніяк не міг зв’язатися з Дмитром. Він зовсім не приїздив у село та ні з ким не спілкувався. З батьком вони розійшлися на складній ноті, адже Олег Єгорович не хотів відпускати від себе Дмитра та не вірив, що у того щось вийде у великому місті.
Цієї суботи Олегу Єгоровичу виповнювалося 75 років. Я прийшов до чоловіка привітати з ювілеєм, як я й думав, він був дуже засмучений та в глибоко в серці чекав, що донька прийде привітати зі святом.
Я намагався відірвати дідуся від важких думок. Привів також своїх дітей, моя дружина наготувала старенькому різних страв. Й ми разом провели майже цілий день. Врешті решт я дочекався того, що на устах Олега Єгоровича з’явилася усмішка.
Я уже повертався додому, коли побачив, що на подвір’я до чоловіка заїжджає автомобіль. З автівки вийшов син Олега Єгоровича Дмитро.
Він підійшов до мене та запитав, чи не знаю я, де батько. Я показав йому на напіврозвалену літню кухню, а потім коротко розповів, що сталося. На очах у Дмитра з’явилися гіркі сльози, він пішов до свого батька.
На другий день я дізнався, що Дмитро забрав Олега Єгоровича до себе в місто. Я дуже радий за те, що старенький живе тепер з люблячим сином.