Віктор був у глибокому сні, коли вночі несподівано задзвонив телефон. Злякавшись, він підняв слухавку і почув, як сусідка терміново просить його прийти. “Вірі дуже погано”, – сказав сусід. Віктор запевнив його: “Я приїду рано вранці”, – і поклав слухавку. Здивувавшись його нічному дзвінку, дружина Віктора запитала: “Куди це ти так рано?”. Він відповів: “Мама погано себе почуває”. Роздратована, вона відповіла: “Невже? Навіть не думай її сюди привозити!”. Віктор подивився на дружину, приголомшений її реакцією.
Наступного ранку Віктор поспішив до села, дізнавшись, що його мати потребує негайної допомоги. Сусідка повідомила йому про високий тиск і неспокій, який вона відчувала. Вдячний за своєчасне втручання сусіда, він викликав швидку допомогу і висловив йому свою подяку.
Коли Віктор поділився новиною зі своєю дружиною Лізою, вона не зраділа. “Я не хочу провести своє життя, доглядаючи за нею, – вигукнула вона. “Ти повинен вибрати між нею і мною!” Попри напруженість у стосунках між дружиною та матір’ю, Віктор вирішив забрати матір до себе додому. Лікар повідомив йому, що вона потребує особливого догляду і не може більше жити сама.
Невдоволення Лізи зростало, коли вона заперечувала проти цього рішення. “Твоя мати нас усіх переживе”, – бурчала вона, відмовляючись прийняти ідею жити з матір’ю Віктора. Проте чоловік був сповнений рішучості забезпечити необхідний догляд за матір’ю, попри труднощі, які це могло б викликати в його шлюбі.
І тут дружина замовкла, ніжно пестячи руку чоловіка, промовляючи: “Ну, коханий, просто подумай про це. Твоя мама потребує професійного догляду, а в будинках для літніх людей створені чудові умови. Це могло б бути зручним виходом з нашої ситуації”. Ліза говорила переконливо і довго, і врешті-решт переконала Віктора подумати про те, щоб відвезти матір до будинку для літніх людей, як тільки він забере її звідти.
…Віра п0мерла в будинку для літніх людей через чотири місяці. Вона не змогла пристосуватися до нових обставин та оточення незнайомих людей.
Одного разу її відвідав онук. Він ніжно погладив втомлені руки старенької й пообіцяв: “Потерпи, бабусю. Через рік я закінчу інститут у Києві та приїду тебе забирати”.
Але час спливав надто швидко…
Ні син, ні невістка не приїхали провідати Віру.
Після п0хорону Ліза блукала по ще міцній сільській хаті. Через пів року вона все продала й отримала прибуток. Це здавалося правильним рішенням, адже син знайшов наречену в Києві, і вона хотіла справити враження на столичну родину.
…Вранці важливого дня Ліза пішла до салону краси, щоб зробити зачіску та манікюр. Накрила розкішний стіл, з нетерпінням чекаючи на приїзд сина та його нареченої.
З посмішкою вона відчинила двері, коли син увійшов зі своєю новоспеченою нареченою, яка трохи гордовито озиралася крізь окуляри.
-Заходьте, мої любі, мийте руки й сідайте вечеряти, поки не охололо”, – сказала Ліза, бажаючи справити враження на свою майбутню невістку. Але майбутня невістка навіть не доторкнулася ні до чого на столі.
– Розумієш, мамо, Анна не їсть ні риби, ні м’яса, – пояснив син.
– А майонез я не вважаю здоровою їжею. І смажені пиріжки теж. От і все, – зауважила Анна. – Можна я піду в спальню і відпочину після дороги?
Дівчина демонстративно схопила яблуко, наспівуючи собі під ніс, і вийшла з-за столу.
Ліза не могла стримати сліз.
– Синку, як же так? Я так старалася – сказала вона, відчуваючи себе засмученою.
– Не хвилюйся за неї, мамо, – заспокоїв її хлопець, швидко пережовуючи їжу. – Вона просто дуже сучасна і дбає про здоровий спосіб життя.
Похапцем перекусивши, він поцілував матір у щоку і пішов до своєї нареченої у спальню.
Цікавість взяла гору над Лідією. Вона навшпиньки підійшла до кімнати сина і притулилася вухом до дверей.
– Любий, я не думала, що все буде так погано – почула вона голос Анни. – Це диво, що ти вижив. Тільки подумати, всього сто кілометрів від Києва, а таке відчуття, ніби ми повернулися в минуле. Все таке прісне на смак. Твоя мама готує лише якусь шкідливу їжу. Будь ласка, коханий, не привозь мене сюди більше – і дівчина розплакалася.
Син намагався заспокоїти наречену.
Ліза не могла більше цього слухати. Вона сіла на стілець і розплакалася.
До матері прийшло усвідомлення, що вона втрачає єдиного сина, і вона нічого не може зробити, щоб змінити ситуацію…