Вже кілька років я працюю водієм автобуса. За час моєї роботи люди часто забували в мене свої речі. Чимало телефонів та гаманців перейшло через мої руки. Скільки цінних речей не знайшли, а потім звинувачували мене, нібито я забрав їх собі. Але я ні разу не присвоїв собі навіть гривні. Чужа річ ніколи не приносить користі. Був випадок, коли власник гаманця так і не знайшовся. Я довго думав, що зробити з грошима, котрі там були. Тоді я підійшов до бабусі, яка сиділа біля магазину та просила милостиню, й віддав їй гроші.
Того дня, я, як завжди, відпрацював свою зміну та збирався додому. Заїхав у гараж та вже направився на вихід. Як раптом на одному із сидінь помітив сумочку. Всередині була косметичка, телефон, тека з документами та гаманець. На фотографії в паспорті була красива жінка, до того ж там не було штампу про заміжжя.
На телефоні стояв пароль. Тож повідомити комусь зі знайомих жінки про знахідку я не міг. Тоді мені в голову прийшла ідея знайти її в соціальних мережах. Я знайшов жінку та написав їй: “Ваша сумочка знаходиться в мене. Ви забули її в автобусі”. І я залишив жінці свій номер телефону.
Через певний час вона таки зателефонувала до мене. Подякувала за порядність й поцікавилася, коли можна буде все забрати. Я надіслав їй свій графік роботи та написав, що жінка може приходити, коли захоче.
Вже наступного дня вона чекала мене на зупинці. Я повернув їй сумочку з речами. От тільки замість слів вдячності почув звинувачення у крадіжці грошей. Виявилося, в гаманці не було грошей. Хтось із пасажирів заліз у гаманець та витягнув звідти всі гроші. Я намагався пояснити, що нічого не брав. Але жінка не могла заспокоїтися. Вона кричала, називала мене злодієм. Всі люди в автобусі скоса дивилися в мою сторону. Але ми недовго сперечалися. Я запропонував їй зустрітися після роботи та про все поговорити. Я й гадки не мав, у що переросте наша зустріч. Мені прийшлося запевняти жінку у своїй непричетності до крадіжки грошей.
Відтоді минуло пів року. Ми одружилися, а ще моя дружина вагітна. Так я знайшов свою долю.