Історія про лікаря, якого звільнили після того, як він врятував людське життя!
Того ранку мій будильник не задзвонив, тому, коли я прокинулась, то вже запізнювалась. Швидко зібралась і викликала таксі. По дорозі телефонувала мамі, якій терміново хотілось обговорити, які ліки потрібно приймати сусідці, аби серце «не колотило». Я її все детально пояснила і повернулась до вікна, доки таксист зі мною не заговорив.
– То ви лікар?
– Поки лише медсестра – відповіла я, посміхаючись, – Працюю на швидкій допомозі. Вам також потрібна консультація?
-Не потрібна, все добре у мене зі здоров’ям, але, якщо ви лікар, тоді для вас проїзд безплатний. Мене життя навчило, що таких людей потрібно шанувати та бути вдячними.
– Це ви від держави працюєте? Хоч якось нам хочуть допомогти, якщо зарплати не підвищують? – запитала я, сміючись.
– Ох, і сам би був радий, аби держава хоч щось робила для наших ангелів, та поки мушу сам свою ініціативу пропагувати. Вирішив я це ще кілька років тому, коли лікар, який врятував життя моєї доньки отримав щедру «премію» від держави.
– Що ж, ви мене заінтригували, не хочете розповісти всю історію?
– Ми всією сім’ю потрапили в автокатастрофу, найбільше постраждало пасажирське сидіння спереду, тобто моя донька. Вона любила й… досі любить там сидіти… завдяки тому лікарю. Вона була напів м3ртва, коли її витягнули. Головний лікар сказав, що її не встигнуть довести, а оперувати тут не мають права. Тоді той хлопець, молодий ще, медбрат, кинувся робити її якісь надрізи на шиї. Головний лікар сварився на нього, інші мовчки дивилися, а ми з дружиною й не знали, як реагувати. Саме це і врятувало доньці життя. Проте того хлопця, який врятував її життя, звільнили й відправили під суд, мов він мав би дотримуватися якихось інструкцій, а не робити, як йому заманеться. На жаль, ми не встигли йому віддячити, або дізнатися його ім’я. Досі шкодую, що так і не дізналися, як склалась його доля. От після цього й прийняв рішення, що допомагатиму лікарям, чим зможу.
Коли друзі чи знайомі говорять, що лікарі погані, то я відразу встряю у суперечку, адже один з них врятував одне життя і дві людські душі.
Таксист дійсно не взяв з мене нічого і від цього стало так приємно на душі. Адже нарешті побачила, що наша праця недаремна, що її дійсно цінують, а не вічно вертять носом, що все не так.