В університеті я знайшов справжній скарб – свою дружину. Ми були в одній групі, швидко потоваришували, а згодом я наважився запросити її на побачення. Ми часто гуляли, ходили разом на дискотеки, дивилися фільми та на останньому курсі у нас сталось логічне продовження. Ми почали разом жити на орендованій квартирі. Я навіть подумати не міг, що щось може піти не так, адже у нас панувало кохання!
Через якийсь час Марійка повідомила мені про свою вагітність і хоча ми ще навчалися, я відчував справжнє щастя від такої звістки. Через місяць ми одружилися, батьки нас повністю підтримували, тому здавалось, що життя чудове.
Пологи сталися вже після нашого випускного. І саме тоді все і пішло не так. Пологи проходили дуже важко, а після них у Марійки почалися серйозні ускладнення, тому її не стало того ж дня. По собі вона залишила нашу маленьку здорову донечку. Я довго не міг відійти від горя, адже повірити у те, що я не побачу її посмішки та не обійму було чимось неможливим. Вона, як ніхто інший, заслуговувала на довге та щасливе життя!
Недавно ми святкували Лень народження нашої Надійки. Її був один рік, дивлячись на неї я все більше впізнаю у ній свою Марійку і думаю про те, що вона залишила для мене справжнього ангела. Я все ще не відійшов від горя, мені не дають спокою думки про неї, проте я знаю, що мені є заради чого жити. Я маю дати для своєї донечки все найкраще, адже саме цього хотіла її мама. Вона повинна пишатися нами.
Розповідаю я вам це, бо хочу нагадати, що ми ніколи не знаємо, коли втратимо рідних, тому треба цінувати кожну мить проведену разом!