Всі на весіллі були в піднесеному настрої, майже не помічаючи відсутності моєї сестри Ліни. Лише її наречений, Данило, здавалося, постійно сканував натовп. Коли хвилини перетворилися на півгодини, а вв мої думки почала закрадатися тривога. Я вибачилася і попрямувала до вбиральні, сподіваючись знайти там свою сестру. натомість я знайшла лише її покинуту фату та букет , що лежав на підлозі.
Жовтень мав бути місяцем святкування, оскільки моя сестра готувалася вийти заміж. Весілля було грандіозним , багатство сім’ї нареченого дозволяло влаштувати пишне святкування. Це була подія, на яку не шкодували грошей. Церемонія відбувалася в ресторані за містом, і моя сестра випромінювала щастя. Але одна мить могла змінити хід усього.
Серед потоку привітань і подарунків, які супроводжували церемонію, моя сестра побачила серед гостей свого колишнього хлопця Богдана. Він мав стати її нареченим, але непередбачувані обставини розлучили їх. В Богдана захворіла матір, і він був змушений поїхати на заробітки. За кордоном внаслідок нещасного випадку потрапив до лікарні, думав, що більше не зможе ходити, тому і покину Ліну. Не хотів бути їй тягарем… Два роки моя сестра несла тягар свого горя, відштовхуючи всіх і безперервно плачучи. Вона намагалася перебудувати своє життя, сприймати все це як страшний сон, який можна забути. А потім вона зустріла Данила. Але не минало й дня, щоб вона не поверталася думками до Богдана. Навіть у деньь весілля, коли вона одягала сукню, по її обличчю текли сльози, і вона вимовляла слова, сповнені смутку:
“Моя доля мала бути іншою. Чому вона склалася саме так? Я не мріяла про життя з Данилом. А Богдан обіцяв завжди бути поруч…”
Я дивилася, як сльози заливають її щоки, не в силах полегшити її біль. Така вже доля жінки.
Як тільки серед весільних гостей з’явився Богдан, сестра ледь не втратила свідомість. Відчуваючи переповнюючі емоції, сестра кинулася до вбиральні, а я поспішила слідом за нею. Вона плакала, здавалося, цілу вічність, потім сказала, що їй потрібен час аби заспокоїтися, а мені сказала йти до гостей.
Неохоче я повернулася до гостей, які блаженно не знали про зникнення моєї сестри. Лише Данило, її наречений, нервово обводив поглядом кімнату, дедалі більше хвилюючись. Час спливав, і через півгодини моє занепокоєння почало зростати. Я наважилася повернутися до вбиральні в надії знайти сестру, але все, що я знайшла, це її фату й букет на підлозі.
Вони втекли. У той час як страх охопив мене, з’явився проблиск щастя від усвідомлення того, що після багатьох років очікування моя сестра знайшла справжнє щастя. Я сховала завісу, не пропонуючи жодних ознак того, що сталося, і тихо приєдналася до гостей. Коли почався хаос і всі шукали наречену, я мовчки спостерігала, будучи впевненою, що вона нарешті там, де й повинна бути.