У зв’язку з подіями в Україні ми з чоловіком тимчасово переїхали жити до його батьків. Тим більше я була на сьомому місяці вагітності. У батьків Антона був власний двоповерховий будинок, тож місця було достатньо усім. Там ще жила рідна сестра чоловіка.
Антон сказав, що так буде краще, я й погодилась на його пропозицію переїзду. В останні місяці моєї вагітності свекруха була дуже уважна та турботлива. Ставилася до мене ніби до рідної дочки. Я навіть дивувалася, що так буває в житті. Була переконана, що й з дитиною вона також помагатиме.
Але так тривало недовго. Одразу після виписки на мене скинули всю хатню роботу. Я готувала на всіх членів сім’ї, бо вони ходили на роботу. На мені було прибирання вдома, чого тільки вартувало помити за ними всіма посуд після сніданку. А потім у них поламалася пральна машина, тому мені доводилося ще прати одяг вручну.
Я, звісно, все розумію. Але я після пологів і так не дуже добре себе почувала. Дитина потребувала постійного нагляду та моєї уваги.
Якось я не витримала та вирішила поговорити зі свекрухою. А вона відповіла:
– Ти й так живеш у нас на всьому готовому. Мій син тебе годує, вдягає. Дитину твою забезпечуємо ми. Отож не криви душею і мовчки виконуй свою роботу. А я працюю на роботі. Хочу відпочити за весь день.
Я всю ніч плакала. Хотіла зібрати речі, забрати дитину і піти до своєї мами, але руйнувати нашу сім’ю не хочу. Що робити?
