Коли мої колеги чи знайомі чують про умови мого проживання-дуже дивуються. А причина ось в чому. Річ у тому, що 5 років тому ми з чоловіком придбали трьохкімнатну квартиру. Спочатку ми жили втрьох-чоловік, я та наш син Дениско. А ось нещодавно нас побільшало- тепер з нами живуть ще моя мама та свекруха.
Моя мама піднімала мене одна на ноги. Батько пішов у засвіти рано, тому мама поїхала закордон, а я в цей час жила з бабусею. Мама довго працювала в Португалії, передавала посилки та гроші. Певну суму відкладала на квартиру в місті, бо я жила з бабусею в селі.
Життя вносило свої корективи. То вірус з Китаю, то проблеми з роботою. Аж ось як тільки мама вже на Новий рік повернулася з Португалії з кінцями, повідомила нам, що активно почали займатися пошуком квартири. Квартира мрії була знайдена в новобудові. В кінці лютого мама мала її придбати. Але “наші люті сусіди” з Росії не дали це зробити. Мама переїхала жити до нас на якийсь час. Влаштувалася працювати у магазин.
Потім до нас переїхала свекруха, Світлана Григорівна. Мама мого Дмитра. У мене з нею хороші стосунки. Вона жінка спокійна, завжди допоможе. У наші стосунки з сином не лізе. Так сталося, що батько Дмитра покохав іншу жінку, на 10 років молодшу від нього. Привів її жити до себе в квартиру, бо це була його власність. Квартира дісталася йому у спадок від батьків. Прийшов з роботи одного вечора, і сказав, що розлюбив, ну і щоб Світлана Григорівна переїхала в інше місце.
Може воно і так, хто може знати. Одружувалися вона молодими, і батьками стали, як ще і двадцяти років не було, а тепер діти дорослі, нема потреби уживатися. Світлана Григорівна спершу хотіла знімати квартиру, але Дмитро був проти. З батьком після того, як він вигнав матір з дому перестав спілкуватися. Ми з чоловіком довго не вагалися і попросили її до себе жити — у нас кімната порожня, а вона за оренду чужим людям гроші віддавати хоче, навіщо.
Ось так і живемо ми великою дружньою родиною. Наші матері мені у всьому допомагають. І їсти готують, і Дениска глядять, і допомагають прибрати. Кухня, правда у нас маленька, для скількох господинь, але як швидко ліпляться вареники та пироги, коли все робиться гуртом. Бабусі нам допомагають грошима. Тому зарплату чоловіка повністю вдається відкласти. Мріємо по свій великий будинок. Дасть Бог в країні в нас все буде добре, почнемо велике будівництво.
Разом з мамою та свекрухою ходимо по магазинах та на ринок. Готуємо їсти багато, майже промислові масштаби. Бабусі єдиного онука балують, купують іграшки та солодощі, водять у парк на прогулянку. А ми з Дмитром можемо приділити час один для одного.
І мені добре. Приходжу з роботи. І все вдома добре. Чоловік чай зробив. Одна бабуся шарлотку та плов приготувала, інша з Дениском поробку в садочок зробила, вчать цифри. І так вдома добре й затишно. У кожного свій формат сімейного щастя. Чи не так?