Стефа Миронівна сиділа зажурена. Вже п’ять років рідний син не спілкується з нею. Жінка ніяк не могла зрозуміти, що ж вона не так зробила. Стефа Миронівна була переконана, що виховує сина гідно. І Богдан поводився добре: завжди уважний, ввічливий, він у всьому допомагав мамі. Коли вона хворіла, хлопець сам готував їсти, прибирав у квартирі. Стефа Миронівна пишалася своєю дитиною. Інші мами скаржаться на своїх дітей, а для неї її син був найкращим.
Ще давно вона, молода та красива, по-справжньому закохалася у свого одногрупника. Нікого, окрім нього, не хотіла помічати. Згодом жінка завагітніла. Коли повідомила цю новину своєму коханому, той лише ніяково скривився. Але від дитини не відмовився. Вирішили справити весілля. За певний час у їхній сім’ї появився син. Всю свою увагу Стефа приділяла дитині. За турботами вона й не помітила, як чоловік віддалився від неї. Навіть його відсутність вдома не тривожила жінку.
Якось чоловік сказав, що йде від неї. На запитання чому, відповів, що вони стали чужими. Стефа мовчала. Чоловік чекав від неї пояснень. Думав, поговорять, і стане краще. Але Стефа навіть не глянула в його сторону. Жінка не зрозуміла, чого чоловік від неї хоче. Так вона залишилася сама виховувати сина. Не один чоловік задивлявся на неї, але Стефа для себе вже давно все вирішила. Для неї дорога її дитина, тож жінка більше нікого не впустить у своє життя. Роки ішли. Син виріс, закінчив навчання, відкрив власну справу. Саме в цей час він зустрів Христину. Дівчина швидко побачила, що її наречений досить перспективний парубок. Тому через пів року вони одружилися. Стефа Миронівна намагалася бути хорошою свекрухою. А виходило навпаки. Невістці постійно щось було недогода. Тоді Стефа покинула будь-які спроби піти з нею на контакт. Саме в той момент Стефа Миронівна мала йти на пенсію.
До неї в гості приїхав син. Мама наготувала цілий стіл страв. Але син відмовився їсти, він приїхав на розмову з мамою. Ще такого не було, щоб син відмовився від страв, які готує йому мати. Тоді Стефа Миронівна сіла та почала уважно слухати Богдана. Він почав здалеку. Мовляв, квартира в них однокімнатна, а в мами трикімнатна. Жінка одразу зрозуміла, до чого веде син. Вона була згідна обмінятися з дітьми.
Богдан довго боявся говорити, а потім сказав, ніби вони планують продати свою та мамину квартиру, а натомість придбати просторе житло в новобудові. Стефа Миронівна не могла зрозуміти, куди ж їй подітися.
– Мамо, а ти в село поїдеш. У батьківський дім. Ти вже на пенсії, у місті тебе нічого не тримає.
– Там же зимою холодно, потрібні дрова, щоб палити. Сама я не заготую дрова, а купити змоги не маю. Шифер протікає. Як там жити, сину? Хіба що ви мене до себе візьмете жити.
– Мамо, подумай добре над моєю пропозицією, – сказав Богдан та пішов.
Стефа Миронівна сиділа, а сльози котилися по її зморщеному обличчі. Чому син такий жорстокий з нею?
Хоче вигнати рідну матір з дому.
Наступного дня Богдан приїхав до мами дізнатися про її рішення. Стефа Миронівна відмовила сину.
– Яка ти після цього мати! – крикнув Богдан та гримнув дверима.
Відтоді вони не спілкуються. Тільки Богдан десь побачить маму, вдає, що не помічає її. Стефа Миронівна не раз намагалася з ним поговорити, але він і слухати не хоче матір. Від знайомих Стефа чула, що в них появився син, її онук. Бабусі ж його не показують. Колись вони гуляли парком з візочком, на зустріч їм йшла Стефа Миронівна. Побачивши її, вони розвернулися та попрямували в іншу сторону. Стефа не могла стримати сліз. За що син з нею так вчиняє? Наразі в одній кімнаті живе Стефа Миронівна, а дві інші здає в оренду. Все-таки має якусь копійку, бо за одну пенсію важко прожити.