У декреті я почала цікавитися додатковими видами заробітку, мене вже тоді вабила індустрія краси, тому якось почала робити спочатку собі нігті, потім подругам, а за тим і почала орендувати місце у салоні. За роки роботи там я вже мала велику клієнтську базу і справжній професіоналізм, проте карантин кілька років тому змусив мене повернутися до роботи вдома. Всі клієнтки погодилися, бо любили саме мою професійність.
Згодом і сусідки підтягнулися, адже зручно мати майстра манікюру прямо вдома, накинув щось і вже в «салоні краси».Деякі з них думали, що я безплатна «швидка допомога», тому прибігали до мене, щоб я допомогла з поламаним нігтем, чи ще чимось. Проте коли я натякала про оплату, то вони удавали, що нічого не розуміють і тікали. Мені було соромно прямо говорити, якось совість не дозволяла, але мій чоловік мене сварив й наполягав, щоб я брала гроші за свою роботу. Жодні його слова мені не допомагали, проте допомогла надто нахабна сусідка.
Щоразу коли Василина приходила до мене у гості, чи «за сіллю», то виявлялось, що її потрібно підкрасити, підрівняти чи ще щось зробити з нігтями. Коли я ледь не прямо говорила про оплату, то вона удавала, що не розуміє, а в кінці говорила: «Я так рада, що ти тепер дома працюєш, от справжня подруга! Завжди мені допоможеш і нічого за це не просиш!». Я лише мовчки мотала головою й не знала, як бути.
Коли вона прийшла до мене повністю зробити всі нігтики та замість грошей знову почала тираду про те, яка я молодець, що з неї грошей не беру. Цього разу я не витримала й відповіла її: «Я до тебе завтра в магазин зайду, наберу продуктів і теж нічого не оплачу, а навіщо? Ми ж подруги, маємо допомагати один одному!». Вона та її чоловік мали власний магазин поруч з нашим будинком.
Після цього я почала її пояснювати, що всі матеріали мені не падають з неба, що час, який я витрачаю на неї, щоб безплатно щось зробити, я могла б витратити на клієнтів, які платять, або, хоча б, на відпочинок.
Після цього «подруга» припинила навіть зі мною вітатися і, схоже, розповіла всім сусідам, яка я погана, адже більше до мене ніхто не заходив безплатно підправити нігтика. З одного боку я переживала за це, а з другого я нарешті могла видихнути, бо у мене з’явилось більшого часу, який я витрачала на своїх дітей, а не на таких «подруг».
І чому нашим людям так важко зрозуміти, що будь-яка робота повинна оплачуватися? У вас траплялися схожі випадки з друзями?