Я вийшла на пенсію кілька років тому, у мене двоє дорослих дітей. Старша донька будує власну сім’ю в іншому місті, вже встигла порадувати мене онуком. Я рада, що її життя склалось саме так. Проте пощастило мені лише з однією з дітей, з сином все інакше. Він завжди був важкою дитиною, не хотів навчатися, тому після 9 класу ми прийняли спільне рішення, що він піде до коледжу, думала, що там розум стане на місце. Проте не минуло і року, як його відрахували, адже постійно прогулював. Мені казав, що йде на навчання, а сам вештався. У школу він також повертатися не захотів, сказав, що піде працювати, проте натомість до 18 років сидів вдома та грався комп’ютером.
Після цього йому прийшла повістка. Він просив мене відкупити його та я не збиралась цього робити, я б і сама доплатила, аби його перевиховали. Я надіялась, що цього разу він повернеться додому чоловіком.
Проте армія зробила сина ще гіршим. Раніше він хоча б дні коротав за комп’ютерним столом, а тепер у нього з’явилися дивні друзі, з якими він проводить «@лкогольні ночі, а вдень спить, доки його хтось знову кудись не покличе. Проте на гулянки я йому давати гроші не хотіла, тому він влаштувався на роботу в автомайстерню. Руки у нього з того місця ростуть, заробляв непогано і я щодня молилась, аби ця робота допомогла йому зрозуміти, що можна жити нормально.
Проте вихідні він проводив так само, а потім почав робити так і у будні, спочатку керівник давав йому ще шанси, а згодом і йому це набридло, тому син став знову безробітним. Проте у місцевих магазинах пам’ятали, що у нього гроші є, тому у борг йому давали. Набрався там таких страшних боргів, що я туди й хліб піти купити не могла, адже місто невеличке, всі знали, що я його матір.
Кілька тижнів тому я потрапила у лікарню. З цим стресом від сина почав тиск скакати, от і забрали мене. Донька хотіла приїхати та допомогти, але онучка захворіла, тому довелось покластися на сина. Я давала йому гроші, а він купував мені продукти та ліки. Звісно, я розуміла, що там мала б бути здача, проте вже не ображалась на це, головне, що мамі допомагає.
І от, коли у мене закінчилась готівка, я прийняла доленосне рішення, вирішила дати синові банківську картку, на якій у мене були всі заощадження. Просила розплачуватися саме нею, аби він не знімав гроші та не побачив, яка там сума. Сказала й ому пароль, дала рецепт для аптеки й відправила. Син купив все, що потрібно, навіть фрукти, проте сам не навідався, пережав все медсестрою у пакеті. Як ви розумієте, банківської картки там вже не було.
Коли я почала йому телефонувати, то він виключив телефон. Було очевидно, що він зараз пригощає своїх «друзів» за, моїм болем, зароблені гроші. Почала телефонувати доньці, з її допомогою та працівників банку вдалось заблокувати картку і син не встиг витрати все, проте кілька тисяч у продуктових магазинах таки залишав…. І чому все вийшло так? Одна дитина вдалась, а друга така… Де я в його вихованні допустила помилки?