З Ростиславом я познайомилась три роки тому і ми майже відразу почали будувати стосунки. Поки до пропозиції одружитися ми не дійшли, проте він впевнено говорить, що просто готується до цього, адже саме зі мною хоче провести все своє життя.
І, можливо, я б йому вірила, він вміє гарно говорити, проте мене не покидає думка, що щось не так, адже він і досі не познайомив мене зі своїми друзями. Ми ніколи не відпочивали разом з ними, чи не святкували якесь свято. Хоча він знайомий зі всіма моїми друзями й ми часто відпочиваємо разом, вони його навіть на свої дні народження кличуть.
Я не можу зрозуміти свого хлопця. Йому соромно їх познайомити зі мною, чи все це просто не серйозно і він не хоче цього робити?
Так само і з батьками. З моїми він не поспішає знайомитися, мов зробить пропозицію, тоді й свататися прийде А зі своїми теж не хотів мене знайомити, мов вони дуже суворі та можуть неправильно щось зрозуміти, тому теж потрібно чекати заручин.
Ми в стосунках три роки, а я зовсім його не знаю.
Одного разу, коли ми з подругою гуляли містом, я помітила неподалік Ростислава з компанією хлопців, він теж мене помітив, але обернувся вбік. Після цього я зрозуміла, що він не хоче, аби я підходила до них, але я все одно наважилась зробити це.
Підійшла й обійняла хлопця, помітила, як всі вони здивовано поглянули на мене.
– Хлопці, це моя хороша знайома! – промовив він і швиденько вибрався з моїх обіймів.