Кілька місяців тому я придбала собі автівку. Я дуже довго мріяла про неї, тому моєму щастю немає меж. Можливо це й не найновіша машина, але все ж таки я заробила на неї сама, ще й в такий час з ситуацією в нашій країні, коли зараз важливо мати авто, тому я дуже собою задоволена.
Мої батьки живуть в селі, а вже давно, ще після завершення навчання, переїхала у місто. Проте, майже кожні вихідні, якщо мені виходить, то я приїжджаю до мами з татом, тим більше, що тепер з власним авто для мене це стало легше й швидше. Я часто в таких поїздках користуюся сайтом, де можна взяти в дорогу когось, хто їде туди ж, куди я, але не хоче подорожувати автобусом. Це вигідно, адже так можна трішки відробити коштів на паливо.
Так ось, минулого тижня я так само їхала до батьків, а в дорогу зі мною через сайт попросилася жіночка, яка, як я потім зрозуміла, живе в моєму селі. Всю дорогу ця пані дуже хотіла теревенити, розповідала всякі плітки, а я ввічливо її слухала. Проте, коли ми вже приїхали, вона попросила підвезти її під саму хату, я погодилася. Але коли вона виходила з машини, я озвучила їй суму за поїздку (хоча при реєстрації на сайті це теж було вказано), після цього пані на мене глянула й сказала: “Дитинко, ти що, з сусідки будеш брати ще якісь гроші? Ти де таке бачила, з старшої людини вимагати оплатити дорогу, та ми ж сусіди, твоїм батькам має бути соромно за тебе”.
Мене це не на жарт розсердило, я сказала цій жінці, що не віддам її багаж, поки вона не оплатить дорогу, адже вона бачила суму поїздки, коли реєструвалася. З горем пополам, з дикими криками, вона таки віддала мені мої кошти.
Я розповіла про це батькам, то вони мене підтримали. Адже я нікого не повинна возити безплатно, хіба що маму з татом, або близьких друзів, але точно не якусь незнайому жінку зі свого села, для якої наглість – друге щастя!