Батьки ніколи не приділяли мені достатньо уваги. Мама працювала швачкою сім днів на тиждень, а тато до синців під очима пропадав в офісі. Вони виплачували борги за навчання і квартиру, а я від початку був небажаною дитиною, тягарем, який звалився їм на голову, а сміливості позбутися мене не вистачало. Оскільки у батьків були натягнуті стосунки з ріднею, спихнути мене на бабусь і дідусів не виходило, і я завжди почувався дуже самотнім.
З навчанням у мене не ладилося, але мене за це навіть не сварили, як і не могли приділити хвилинку, щоб допомогти зробити уроки. Гуртків я не відвідував, але гуляв із сусідськими хлопцями після школи майже до випуску. До хорошого університету я вступити не міг, довелося йти в технікум на кухаря, бо бали туди й мінімальні підходили.
Уже будучи зайнятим роботою і навчанням, я зустрів Вероніку. Вона була не просто красивою і розумною, але ще й смішною, і дотепною, і цікавою. Я буквально бігав за нею, умовляючи на побачення, і сталося диво – вона погодилася.
Для неї мені завжди хотілося всього найкращого: я готував смаколики, купував квіти, дарував подарунки. Напевно, цим і підкупив, тому що вона сама запропонувала нам жити разом на орендованій квартирі. І з сім’єю своєю вона мене познайомила через чотири місяці після початку наших стосунків. І які ж у неї були батьки чудові!
Я сам завжди жив у нестачі батьківської любові, а рідні Вероніки мене буквально оточили турботою. У неї була велика галаслива сім’я, вічно весела, з анекдотами і піснями. Ось чому і Вероніка такою була. У цій дівчині та її рідні я знайшов своє комфортне місце, і мені так страшно було втратити його, що я освідчився Вероніці на шостий місяць наших стосунків. Боявся, вона не наважиться виходити за мене в двадцять, але вона не відмовила.
Якось так вийшло, що одразу після весілля ми дізналися, що вона вагітна, і, чесно зізнатися, це були найкращі дев’ять місяців нашого життя – у хвилюючому передчутті дива. А в нас ще й двійня народилася.
Я тепер сам батько, сам дорослий, який зрідка відчуває труднощі на роботі або ж фінансові проблеми, але в мене чомусь завжди знаходиться час на дітей і дружину. Не хочу звинувачувати своїх батьків у удаванні або небажанні бачити мене, але я щиро вірю, що будь-яка мама і тато в змозі знайти сили і час на своє чадо, хоч би наскільки вона була зайнята. Для мене моя власна сім’я, щаслива, велика, зростаюча лише підтверджує те, що мої батьки свого часу просто не хотіли бути “батьками”. Так само, як зараз їм зовсім не хочеться бути “бабусями і дідусями”.