Найближчих три роки ми з чоловіком не планували дітей. Хотіли спочатку пожити для себе, відпочити, заробити грошей на більш комфортний автомобіль. А головне – ми мріяли об’їздити увесь світ.
Гадаю, це було правильне рішення. Адже з появою дітей не так і легко кудись полетіти. Тому до цього питання потрібно ставитися відповідально. Потрібно накопичити емоції, щоб їх вистачало на перший час в декреті.
Але в долі були свої плани. Через три місяці після одруження ми дізналися про мою вагітність. Ми, звісно, зраділи цій новині. У нашій родині сталося страшне горе. Будинок батьків мого чоловіка зірвався через витік газу.
Ми в той час були у своїй квартирі, яка розташована неподалік від будинку батьків. У хаті були мама, тато та рідна сестра мого чоловіка зі своєю новонародженою дитиною. Її чоловік Микола тоді був у селі разом з їхнім старшим сином. Поїхав провідати свою хвору бабусю.
Після цього Микола не знав, як йому бути. До своїх батьків у село він не хотів везти сина. Тож попросив, щоб хлопець певний час пожив у нас. Сам Микола вирішив поїхати за кордон, щоб заробити грошей на квартиру.
Ми не стали нічого говорити. Самі не могли пережити те горе, а що відчував Микола, страшно уявити. Тож тепер ми виховували Петра. Він чемний та розумний хлопчик. Хоч йому всього три роки, але розум у нього на всі п’ять.
Ми чимало часу проводили з ним разом. Я займалася його розвитком та навчанням. Піклувалася про нього, ніби про рідного. Ми обирали для нього найкращі заняття, возили на екскурсії.
Так ми прожили ще три роки. У мене появилася дочка. Ми жили дружно та весело. Микола час від часу телефонував сину та розмовляв з ним, але ми й гадки не мали, що він захоче забрати його назад.
Петрик полюбив нас як рідних батьків. Якось Микола прийшов до нас та сказав, що більше не поїде за кордон. Він вже заробив потрібну суму грошей на житло і придбав квартиру. Майстри от-от завершать в ній ремонт. Тож він може переїздити туди з сином.
От тільки я люблю Петрика ніби рідного і вважаю його своїм сином. Не можу я так легко відпустити його з Миколою. Лише подумаю, що він більше не житиме з нами – і хочеться плакати.