Протягом 20 років я прожила у шлюбі з чоловіком. Я завжди займалася сім’єю і виховувала нашого сина. Всі обов’язки лягали на мене, оскільки чоловік ніколи не проявляв інтересу до фінансових питань або домашніх справ.
Батько ніколи не проявляв інтересу до сина. Йому було байдуже, де він буває і як йому дістається навчання. Тому мені доводилося постійно шукати сина, якщо він зникав, і витягати його з недобрих компаній. Водночас мені доводилося вести додому і свого чоловіка. Він проводив більшість часу вдома, сплячи, і виходив на роботу вранці. Його заробітна плата була незначною, але ці гроші він все одно витрачав лише на себе. Проте це не було аргументом для нього і він вважав себе головним у нашій сім’ї. Часто його товариші гостювали у нас і сиділи до самого ранку, поки я потім годинами прибирала після них.
Щоб забезпечити себе і свою сім’ю, мені прийшлось працювати на двох роботах. Я була на роботі зранку і до пізнього вечора. Це було наскільки важко, що я й не помічала, як син зблизився з батьком і другий став для нього головним авторитетом.
Моє життя перетворилося на роль служниці у домі, де лише я приносила гроші. Нікого з рідних не обходило, як важко мені даються гроші, і те, як я почуваюсь. Коли я приходила додому до мене була лише одна розмова – про гроші.
Коли син став дорослим, я переконала його вступити до професійно-технічного училища на механіка. Я сподівалася, що це допоможе йому заробити на життя у майбутньому. Але проблема була у тому, що він не прагнув навчатися, пропускав заняття і незабаром мені повідомили, що його відраховано.
Це була остання крапля. Я вирішила, що терпіти більше це не зможу й подала заяву на розлучення. Я придбала собі квартиру-студію і залишила свого сина з чоловіком, щоб вони жили разом. Це рішення зробило моє життя значно простішим, оскільки мені більше не доводилося бути служанкою для двох дорослих чоловіків, які не могли прибрати за собою, чи приготувати собі сніданок.
Син також перестав просити гроші у мене, оскільки тепер він звертався до свого батька. Він вважав мене нікудишньою матір’ю, адже я відмовилась допомагати йому фінансово й наполягла, що тепер він дорослий і повинен забезпечувати себе сам.
Згодом я знову одружилась. Мій новий чоловік, Антон, виявився уважним, турботливим і здатним забезпечити нас матеріально. Ми переїхали до його квартири, а мою здавали в оренду. Колишній чоловік і син зацікавилися моїм життям, коли дізналися, що я живу з Антоном. Вони вимагали, щоб я віддала їм мою квартиру, стверджуючи, що я вже маю житло, а їм потрібен свій простір.
Але я вирішила залишити їм наше трикімнатну квартиру з усім майном, технікою та речами. Це все що вони заслуговують. Чому я маю жертвувати своєю власністю для задоволення їхніх вимог?
Потім син став регулярно відвідувати мене й дзвонити. Тепер він перейшов усі дозволені межі й почав вимагати гроші не тільки у мене, але та в Антона. Він постійно звинувачував мене у тому, що я нікудишня мати, а потім почав залучив свого батька проти мене. Його батько наполягав на тому, щоб я вже віддала студію синові, адже все одно вона перейде йому у спадок і краще це зробити раніше, аби він міг будувати власне життя.
Нарешті, Антона дістало все це. Тому, коли йому запропонували роботу у новому місті, ми радісно двоє погодилися на пропозицію. Мої сподівання на те, що мій син зміниться, давно втрачені. Я не сподіваюся на жодну допомогу від нього, і тепер я можу насолоджуватися щасливим майбутнім.
У новому місті ми вирішили жити у будинку, тому ми продали з Антоном наші квартири. Минуло уже два роки з моменту мого розлучення і я переконана, що це було найкраще рішення у моєму житті. Зараз я розумію, що весь цей час колишній чоловік та син просто користувалися мною і лише зараз я розумію, як це, коли тебе люблять і цінують.
Чи змогли б ви покинути сина та чоловіка, як зробила ця жінка?