Минулого року ми з чоловіком святкували річницю нашого весілля. З цієї нагоди ми вирушили до Карпат. Хотіли насолодитися красою гір, випити запашної кави на заході сонця та гарно відпочити.
Ми з чоловіком так мало проводимо час удвох. Робота, побут, а так хочеться просто побути разом.
Вирішили їхати потягом. Наш попередній невдалий досвід поїздки в потязі надовго нам запам’ятався. П’яні пасажири, діти, які бігають по вагоні, і ще не увесь перелік того, що нам довелося пережити. Тож на цей раз ми вирішили зробити по-іншому. Щоб не виникало зайвих нюансів, ми купили білети на всі місця в нашому купе. Не хотілося, щоб хтось нам заважав.
Дорога була далекою, хотілося доїхати без метушні та непорозумінь.
Ми заздалегідь купили собі солодощі та фрукти, я спекла яблучний пиріг, а чоловік завантажив на планшет новий фільм. Все мало бути по плану.
Але наші сподівання виявилися марними. Ми тільки розклали свої речі, ввімкнули планшет та сіли дивитися фільм…Як раптом до нашого купе заглянула якась жінка. Я спочатку не звернула уваги, мало чого, могли помилитися. А згодом я вийшла в туалет, а вона разом з маленькою дівчинкою стояла біля нашого купе.
– Я хочу вас дещо попросити, – якось несміливо почала вона. – А можна ми підсядемо до вашого купе. Нам з сусідами по купе зовсім не пощастило.
– Жіночко дорога… Я все прекрасно розумію, але ми з чоловіком викупили всі місця в купе, щоб також доїхати без нюансів. Зверніться, будь ласка, до провідника, ми тут до чого.
А коли я прийшла на своє місце, то ця жінка з дитиною вже сиділа в нашому купе. Її чоловік заходився розкладати всі речі. Мій чоловік теж був неабияк здивований, не розуміючи, що ж відбувається.
З їх боку це було дуже невиховано.
Я одразу запитала, що вони тут роблять. “Ви ж не хотіли нас по-доброму впустити, тому так”, – відповіли вони, ніби нічого не трапилося. Мій чоловік знову звернувся до них, адже ми заплатили за місця, в іншому випадку ми змушені будемо звернутися до провідника. “Звертайтеся до кого заманеться”, – відповіла жінка. Тим часом її донька заходилась їсти наші фрукти зі столу.
Мій чоловік пішов до провідника поїзда та пояснив йому всю ситуацію. На що нам відповіли: “Увійдіть, будь ласка, в положення людей”. Тоді ми пішли до начальника потягу та пожалілися йому.
Він попрямував за нами в купе та попросив показати наші квитки.
Ми одразу показали. Потім начальник попросив те ж саме в наших сусідів.
Як виявилося, їх місця були в сусідньому вагоні. Начальник ввічливо попросив їх звільнити наші місця та зайняти свої. Згодом зовсім випадково ми дізналися, що провідник, котрому ми жалілися, якийсь далекий знайомий тієї сім’ї.
Наступного ранку, коли ми виходили на своїй зупинці, побачили на дверях нашого купе нецензурні слова в нашу сторону. От і матимуть провідники роботу. Після цього в нас зовсім зникло бажання їздити потягом.