Коли мені було тридцять два роки, ми з чоловіком p0злyчuлucя. Я залишилася одна з п’ятирічною донькою Анною. Допомоги з боку не було. Більше, ніж рік, ми ледь зводили кінці з кінцями. У мене складалося враження, що це ніколи не мине. Тоді я наважилася поїхати за кордон на заробітки. Там працювало чимало моїх знайомих, от я і поїхала до них.
Минуло чотирнадцять років моїх заробітків, я повернулася додому. Моя донечка, яка за цей час вже виросла, тепер мене зневажає та називає поганою матір’ю. Вона стала пред’являти мені претензії.
Не розумію, чому Анна зі мною так вчиняє, адже я не залишила її напризволяще, а відвезла до своєї матері. Моя мама відповідальна людина, тож у мене не виникало жодних сумнівів, що вона доглядала за донькою. Анна мала необхідний догляд та турботу. Хоча вона й любила бабусю, але дочка вважає, що вона не змогла замінити їй мене.
Моєї матері не стало дев’ять місяців тому, і я прийняла рішення повернутися додому. Треба було доглядати за дочкою і будинком у селі. За цей час моя дочка закінчила школу та вступила на навчання в університет. Мені вдалося відкласти грошей, за які згодом я придбала доньці квартиру у центрі міста.
Однак Анна мене зовсім не сприймає. Вона звинувачує мене в тому, що я її покинула, не дала їй материнської любові та опіки, тож через це я не маю права називатися мамою. Всі мої спроби розтопити лід у душі Анни були марними. Я стільки разів пояснювала доньці, що я її не покидала, так потрібно було, щоб мати змогу жити краще.
– Я не кидала тебе. Ми ледь зводили кінці з кінцями. Я ж постійно була з вами на зв’язку. Ми майже щодня розмовляли. Хіба не так? Ти забула, донечко? Зароблені гроші я надсилала вам, дещо відклала тобі на житло. Думаєш, мені було легко серед чужих людей? Я важко працювала, тільки б ти ні в чому не мала потреби.
Дочка не пам’ятає того часу, як ми самі залишилися після розлучення з її татом. Зрештою не від хорошого життя мені довелося їхати на заробітки.
Я надсилала мамі з донечкою гроші. Заробляти їх було не так і легко. Я працювала нянею у сім’ї, в тому будинку й жила. Таким чином мені довелося зекономити гроші на житло. Я забезпечила доньку квартирою в місті. За власні гроші зробила там ремонт та придбала всі необхідні меблі. Тепер дочка має власне житло, але ділити його зі мною вона не збирається. Через це я зробила ремонт у маминому старому будинку, і тепер житиму в ньому. Скільки мені треба.
Але є інша проблема – як мені знайти спільну мову з донькою. Вона зі мною майже не розмовляє. Анна весь час торочить одне й те саме: “Ти мені не мама, мене за гроші не купиш, ти покинула мене та втекла”. Зі слів дочки в мене складається враження, що гіршої за мене справді немає.
Хочу подивитися, яка з неї буде мама. І чи захоче вона слухати від власної дитини те, що доводиться чути мені. Анна заявила, ніби не збирається народжувати дітей, і заміж вона не хоче. Планує пожити для себе. Без зайвих турбот та проблем. Я вже задумуюсь – може сучасне покоління справді таке невдячне та думає лише про себе? Всі їм щось винні, все їм не до вподоби.
Так би й лишилася я на старість одна й нікому не потрібна, якби не мій сусід Іван, який щодня став заходити до мене. Він теж без дружини, в Івана двоє дорослих дітей. Недавно він запропонував мені з’їхатися. Я не проти цього, але дочка не хоче. Поставила мене перед фактом – якщо я зійдуся з Іваном, вона знати мене не хоче.