В інтернеті ходить чимало історій про людей, які вимагають поступитися місцем і які цього не роблять, але й ніколи подумати не могла, що стану одним з учасників такого дійства.
Робота у мене така, що мінімум кілька днів на місяць я проводжу у дорозі, коли це близьке місце, то обираю автобус, а якщо далі, то завжди їжджу поїздом. Надіюсь, згодом зароблю собі на авто і взагалі забуду про громадський транспорт, а доки доведеться обирати купейне ліжко знизу.
І от одного нічного рейсу до мене у купе зайшов чоловік з жінкою та двома дітьми. І от мама попрохала мене лягти на верхнє, мов вона з меншим сином хоче там лягти, тому що старший боїться зверху їздити, а купували в останній момент. Виправдовуватися переді мною було не потрібно, я поступилась місцем, проте попрохала залишити мої речі там же, під нижнім ліжком. Вони радо пішли на цю умову.
І от через годинку я вийшла на кілька хвилин до туалету, а коли повернулась, то на мене чекала там неприємна несподіванка – всі мої речі лежали на верхньому ліжку, а сім’я удавала, що вони нічого не робили з того моменту, як я пішла. Мене це розлютило, адже я й так допомогла їм, а вони не захотіли виконати мою просту умову.
Я відправилась по провідника, який допоміг мені повернути мої речі на місце і я залишилась спати на своєму нижньому ліжку. Більше сім’я до мене і словом не обмовилась, але я вважаю, що все зробила правильно, якщо вони не вміють приймати допомогу.
Зранку вони вийшли з поїзда на своєму місці. Після них у купе прийшла молода пара та дідусь. Найсмішніше те, що дідусь знову попросив мене помінятися місцем, а я взяла з нього обіцянку не переставляти мої речі, а тоді вийшла в туалет… А після повернення мені знову прийшлось йти до провідниці, вона з мене не мало сміялась за ту поїздку, адже після цього так і допомагай людям…
А що ви думаєте про ситуації, які зі мною трапилися?