Мені було 6. І я добре пам’ятаю той день, ніби це було зовсім недавно. Тато прочитав листування мами з подругою, де матір писала, ніби досі зустрічається зі своїм багатим залицяльником. Як виявилося з листування, бачилася вона з ним нечасто. Щоб іноді дозволити собі те, на що не вистачало грошей в сім’ї. Мій батько заробляв дуже мало. Мамі доводилося іти на такі кроки.
– Як ти міг дозволити собі копатися в моєму телефоні? – кричала матір. – Твоєї зарплати ні на що не вистачає. Ти думаєш, звідки в нас стільки їжі?
Мама добре знала, напад – найкращий захист.
– Телевізор мій! – крикнув батько.
– Ага, і м’ясо в камері теж ти купляв. Його не забудь забрати!
– Все моє! І телевізор, і м’ясо, і син…
Досі мене їх сварки не стосувалися, а тут батько згадав про мене.
– Не надійся! – крикнула у відповідь мама.
Але батькові таки вдалося мене забрати в мами. Він водив мене в садочок, годував, займався мною. Та й до того випадку, тато завжди приділяв мені більше часу, аніж мама. З матір’ю я бачився час від часу. Так було і тоді. Я стою, на вулиці зима.
– Не плач, матусю, я приїду до тебе у гості.
Мама міцно обійняла мене, але батько одним своїм поглядом дав мені зрозуміти, що нам пора. Після розлучення моя мама знайшла собі іншого чоловіка та забула про мене на якийсь час. Та й тато часу дарма не гаяв. Він познайомився з тіткою Ольгою. Вона була донькою заможного бізнесмена. Тато відпускав мене до мами на кілька днів. Але батько навіть через роки не зміг пробачити мамі її вчинку. Коли мені виповнилося 15, мама завагітніла, а тато потрапив у в’язницю.
Ідучи з роботи додому, він випадково встряв у бійку. Відповідальність за все, що трапилося, переклали на тата, і йому винесли вирок.
Ми з тіткою Ольгою довго не могли сприйняти все, що трапилося. Ми з нею намагалися підтримувати одне одного заради тата. А одного дня в наші двері хтось постукав. Це була моя матір.
– Збирай речі, їдемо додому.
– Вітю, хто там? – запитала тітка Ольга, підходячи до дверей.
– Я прийшла забрати сина, – впевнено сказала моя мама.
Я запропонував мамі пройти поговорити, але вона не була налаштована на розмову.
Ольга хотіла взяти маму за руку, щоб та пройшла в дім, але матір висмикнула руку зі словами:
– Обережно, я вагітна.
Я знав, як боляче Ользі чути ці слова, адже вона не могла мати дітей. Ольга завжди була виваженою та спокійною жінкою, тому вона посміхнулася та знову запросила матір пройти в дім.
Вони таки пішли на кухню. Поки я був у своїй кімнаті, то чув їх розмову.
– Зрозумій, Вітя – єдина близька мені людина. Ти ж прекрасно знаєш, як мені зараз нелегко. А в тебе є все, – почала першою тітка Ольга.
– Мені байдуже. Він мій син. Допоки його батька немає, він повинен бути з матір’ю, – криком відповіла матір.
Тоді я не витримав та вийшов зі своєї кімнати.
– А моєї думки ніхто не питає. Я сам вирішу, з ким мені залишитися. У той момент Ольга заплакала.
– І не соромно тобі маніпулювати дитиною? – запитала мама.
– Мамо, я вже не дитина. Я залишуся з тіткою Олею. Тут мої друзі, та й не можу я залишити тітку віч-на-віч з бідою. Я так сам вирішив, – я чи не вперше говорив з мамою як дорослий чоловік.
Пізніше я провів матір до зупинки. Коли ми чекали, я поставив їй одне питання:
– Ти ще досі зустрічаєшся з дядьком Олексієм?
– Так. Ну не голодувати ж нам.
Я промовчав, і ми з мамою розійшлися. Повернувшись додому, я заспокоїв тітку Ольгу. Попереду на нас чекав непростий шлях. Але ми віримо, що всі негаразди минуть.